Постанова
Іменем України
14 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 635/9536/14-ц
провадження № 61-18915св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі (відповідачі за зустрічним позовом) - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,
третя особа за зустрічним позовом - Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року у складі судді Березовської І. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Кружиліної О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, який уточнили в процесі розгляду справи, до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що на підставі рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 30 грудня 2010 року № 1014 ОСОБА_1 на сім`ю в складі 4 осіб був виданий ордер на квартиру АДРЕСА_1 . В ордері були зазначені донька ОСОБА_1 - ОСОБА_2, онук - ОСОБА_3 та колишній зять - ОСОБА_3 . Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано 19 червня 2002 року, після чого він припинив спілкування з колишньою дружиною та сином і вже не був членом сім`ї ОСОБА_1 . Оскільки ОСОБА_3 залишився зареєстрованим за адресою проживання ОСОБА_1, то був включений в ордер. Після отримання ордера ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вселилися у спірну квартиру. Головою Пісочинської селищної ради було продовжено дію ордера з 27 червня 2012 року по 27 липня 2012 року, однак ОСОБА_3 своїм правом на вселення не скористався. Враховуючи викладене, позивачі просили визнати його таким, що втратив право на вселення та не набув права користування жилим приміщенням.
У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 , третя особа - Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області, про поновлення порушеного права, зобов`язання не чинити перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення, посилаючись на те, що з листопада 2010 року по 30 квітня 2014 року він відбував покарання в місцях позбавлення волі і не міг скористатися своїм правом на вселення. Він набув право користування спірною квартирою з моменту видачі ордера і за ним зберіглося це право згідно з частинами третьою, п`ятою статті 71 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР). Після звільнення з місць позбавлення волі він намагався вселитися у спірну квартиру, проте відповідачі чинять йому перешкоди в цьому.Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, вселити його у зазначену квартиру.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 11 грудня 2015 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2, об`єднано їх в одне провадження.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задоволено. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщення - квартирою АДРЕСА_1 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області, про поновлення порушеного права, зобов`язання не чинити перешкод в користуванні житлом та вселення відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в період з 23 травня 2012 року по 25 березня 2013 року ОСОБА_3 перебував на волі і з 27 червня 2012 року протягом майже 9 місяців не скористався своїм правом на вселення у спірну квартиру, не звертався в цей період до відповідних органів із заявами про наявність перешкод у цьому, а також не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин не вселення понад строки, встановлені статтею 72 ЖК Української РСР. Судом не взято до уваги показання допитаних під час судового розгляду свідків, оскільки відомі їм події мали місце у 2012 році і не є значущими для них. Звернення ОСОБА_3 до відповідних органів з приводу усунення перешкод у вселенні та користуванні квартирою мали місце у 2014 році, тобто після спливу строку, передбаченого статтею 71 ЖК Української РСР, тому причини не вселення його у спірну квартиру є неповажними і наявні підстави для визнання його таким, що втратив право користування квартирою.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а його зустрічні позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що на момент видачі ордера на спірну квартиру він утримувався під вартою, у зв`язку з чим не міг скористатися своїм правом на вселення, тому суди помилково не застосували положення пункту 7 частини третьої, частини п`ятої статті 71 ЖК Української РСР. Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявлені з тих підстав, що він не скористався своїм правом на вселення у спірне жиле приміщення та не проживав у ньому у 2014 році, а не у 2012-2013 роках, тому суди вийшли за межі позовних вимог. Судами не дано правової оцінки показанням свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підтвердили факт чинення йому перешкод у вселенні та користуванні спірною квартирою. Іншого житла він не має та не може стати на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки згідно з ордером на спірну квартиру має право користування нею. Крім цього, апеляційний суд розглянув справу без проведення судових дебатів, чим позбавив його права на виступ у них з промовою.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Харківського районного суду Харківської області, а ухвалою від 29 червня 2017 року - справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 квітня 2018 року справу № 635/9536/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судами встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 30 грудня 2010 року № 1014 ОСОБА_1 на сім`ю, яка складалася з доньки ОСОБА_2, онука ОСОБА_4 та зятя ОСОБА_3, було видано ордер від 31 грудня 2010 року №148 на право зайняття жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
На момент видачі ордера шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, виданим 19 червня 2002 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Лозівського міського управління юстиції Харківської області.
01 лютого 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знято з попереднього місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .
У 2012 році ОСОБА_1, ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_4 вселилися у спірну квартиру на підставі вказаного ордера, строк дії якого було подовжено головою Пісочанської селищної ради з 27 червня 2012 року по 27 липня 2012 року.
В подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Харківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо їх реєстрації за адресою: АДРЕСА_4, однак їм було відмовлено у реєстрації за вказаною адресою з тих підстав, що для реалізації житлових прав заявникам необхідно узгодити питання з уповноваженим органом з урахуванням змін, які відбулися стосовно не вселення в надане приміщення ОСОБА_3, який не виключений з ордера.
ОСОБА_3 не вселився у спірну квартиру та залишився зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з довідкою про звільнення серії ХАР № 00282 ОСОБА_3 був засуджений Лозівським міськрайонним судом Харківської області до 3 років 9 місяців позбавлення волі, з 08 листопада 2010 року по 23 травня 2012 року, а також з 25 березня 2013 року по 30 квітня 2014 року перебував під вартою.
Листом Пісочинської селищної ради від 12 лютого 2016 року № 257 підтверджено, що у травні 2014 року та в січні 2015 року ОСОБА_3 двічі усно звертався до селищної ради з питань реєстрації та вселення у квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .
У квітні 2015 року ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування ордера.
Листом Харківського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області від 21 березня 2016 року № 3486оз/119-90/05/25-2016 було повідомлено, що відповідно до бази ІІПС "Армор" Харківського ВП ГУНП в Харківській області звернень чи повідомлень від ОСОБА_3 в період з 23 травня 2012 року по 25 березня 2013 року та з 30 квітня 2014 року по 01 листопада 2014 року щодо перешкоджання йому у вселенні у квартиру АДРЕСА_1 або в порушенні його прав щодо реєстрації місця проживання за зазначеною адресою не надходило.