Постанова
Іменем України
14 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 628/1980/16-ц
провадження № 61-29400св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Кісь П. В., Кружиліної О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро кредитних історій" (далі - ТОВ "Українське бюро кредитних історій"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою та зобов`язання виключити відомості з кредитної історії, посилаючись на те, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 кредитним договором, він надав особисту поруку шляхом укладання з ПАТ КБ "ПриватБанк" договору поруки від 30 листопада 2007 року № HAR0GK01270044/1. За умовами кредитного договору позичальник отримав кредитні кошти, зобов`язався повернути їх банку до 30 листопада 2017 року та щомісячно сплачувати кредит і проценти за користування ним. 02 вересня 2011 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надіслав ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту в повному обсязі, внаслідок чого було змінено строк виконання основного зобов`язання і згідно з частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у травні 2012 року сплив шестимісячний строк для звернення з вимогою до поручителя. Порука є припиненою також з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, оскільки в жовтні 2008 року ПАТ КБ "Приватбанк" в односторонньому порядку підвищило відсоткову ставку за кредитним договором, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя, згоди на яке він не давав. У вересні 2016 року йому стало відомо, що ТОВ "Українське бюро кредитних історій" веде кредитну історію щодо нього та 10 вересня 2016 року до цієї кредитної історії було включено відомості щодо наявності в нього зобов`язань за кредитним договором, укладеним 30 листопада 2007 року. Внесення таких відомостей є незаконним, оскільки він не надавав згоди на формування та збір інформації, що складає кредитну історію. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати припиненою з травня 2012 року поруку за договором поруки від 30 листопада 2007 року № HAR0GK01270044/1 та зобов`язати ТОВ "Українське бюро кредитних історій" виключити відомості з кредитної історії на його ім`я про вищевказаний договір поруки.
В запереченні на позовну заяву ПАТ КБ "Приватбанк" зазначило, що доводи позивача про сплив шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя не можуть бути прийняті судом, оскільки пунктом 12 укладеного між банком і ОСОБА_1 договору поруки передбачено, що порука припиняється після закінчення п`яти років з дня настання строку повернення кредиту. Згідно з умовами пункту 2.3.1 кредитного договору банк мав право збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом і 08 листопада 2008 року позичальнику було направлено лист від 03 жовтня 2008 року щодо підвищення відсоткової ставки. Зміна відсоткової ставки була здійснена банком до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" і ОСОБА_1 був ознайомлений з кредитним договором, підписуючи договір поруки, надав свою згоду на підвищення відсоткової ставки. Позивач не довів належними і допустимими доказами своїх вимог про виключення відомостей з кредитної історії.
Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року у складі судді Литвинова А. В. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором було пред`явлено лише боржнику ОСОБА_2, тому зміни строку виконання зобов`язання для поручителя не відбулося. Пунктом 2.3.1 кредитного договору передбачено право банку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні і позичальнику ОСОБА_2 було направлено лист від 03 жовтня 2008 року щодо підвищення відсоткової ставки. ОСОБА_1 був ознайомлений з кредитним договором і його умовами, викладеними в пункті 2.3.1. Крім цього, зміна процентної ставки була здійснена банком до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку". Внесені до кредитної історії відомості щодо ОСОБА_1 відповідають дійсності, тому позовні вимоги щодо їх виключення не підлягають задоволенню.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволені позову з інших підстав.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що банком змінено строк виконання основного зобов`язання внаслідок пред`явлення позичальнику вимоги від 02 вересня 2011 року про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом, комісії та штрафних санкцій, однак умовами пункту 12 договору поруки передбачено строк її припинення після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту. Подавши у 2013 році позов до боржника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк дотримався строків, встановлених в договорі поруки, тому передбачені частиною четвертою статті 559 ЦК України підстави для припинення поруки відсутні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом неповно з`ясовані обставини справи, не досліджені надані ним докази, а також не викладено висновків щодо змісту та строку дії поруки. Підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя, мало місце у зв`язку з реалізацією банком умов пункту 7.1.2 кредитного договору, яким передбачено умови і строки дострокового повернення кредиту в разі неналежного виконання позичальником зобов`язань, однак факт накопичення заборгованості за кредитним договором апеляційним судом не досліджено. Апеляційний суд також допустив неповноту судового розгляду, оскільки не вирішив позовні вимоги про зобов`язання виключити відомості з кредитної історії.
У червні 2018 року ТОВ "Українське бюро кредитних історій" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про зобов`язання виключити відомості з кредитної історії відсутні, оскільки десятирічний термін зберігання інформації, що складає кредитну історію, передбачений частиною третьою статті 10 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", не настав.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Куп`янського міськрайонного суду Харківської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
29 травня 2018 року справу № 628/1980/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 30 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту № HAR0GK01270044, згідно з яким банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 11 900 доларів США на строк до 30 листопада 2017 року, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування ним в порядку, на умовах та у строки, визначені договором.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).