Постанова
Іменем України
15 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 462/983/16-ц
провадження № 61-26259св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова у складі судді Ліуша А. І. від 02 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. від 30 травня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , який в ході розгляду справи уточнив, та остаточно просив визнати за ним право власності на 3/5 ідеальних частин, а за відповідачем визнати 2/5 ідеальних частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що позивач проживає у будинку АДРЕСА_1, який належить йому на праві спільної часткової власності з відповідачем, де його частка у житловому будинку становить 3/5, а ОСОБА_2 - 2/5.
ОСОБА_1 вказував, що рішенням Львівської міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_1 передано у спільну власність йому та відповідачу під обслуговування вказаного житлового будинку.
Посилаючись на те, що правовий статус будинку як спільної часткової власності та земельної ділянки як спільної сумісної власності не у повній мірі дозволяє йому реалізувати правомочності щодо володіння, користування та розпоряджання власним майном, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду м. Львовавід 02 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/5 ідеальних частки земельної ділянки по вул АДРЕСА_1, загальною площею 0,0387 га, кадастровий номер НОМЕР_1 .Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/5 ідеальних частки земельної ділянки по АДРЕСА_1, загальною площею 0,0387 га, кадастровий номер НОМЕР_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, керуючись положеннями земельного законодавства дійшов висновку про наявність правових підстав для визначення за позивачем та відповідачем ідеальних часток земельної ділянки пропорційно їхнім часткам у праві власності на житловий будинок.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 грудня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не прийнято до спільного розгляду зустрічний позов відповідача, що позбавило останню довести до суду фактичні обставини справи, а саме: самовільне зайняття позивачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 при будівництві ним житлового будинку по АДРЕСА_3 . Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що державний акт на право власності на земельну ділянку від 19 жовтня 2005 року було видано після здійснення ОСОБА_1 самовільного зайняття земельної ділянки по АДРЕСА_1, де він побудував гараж, кухню та двоповерховий будинок.
Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу та узагальнення їхній доводів
У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав до суду касаційної інстанції заперечення касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Заперечення мотивовані тим, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу сторонам у спільну сумісну власність спірної земельної ділянки та виданий на підставі нього державний акт є чинними, а тому висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 462/983/16-ц з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що сторони є співвласниками будинку АДРЕСА_1, де ОСОБА_1 належить 3/5 частини будинку (квартира № НОМЕР_3 ), а ОСОБА_2 - 2/5 частини будинку (квартира № НОМЕР_4 ).
Ухвалою 11 сесії 4 скликання Львівської міської ради від 03 червня 2004 року № 1323 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано у спільну сумісну власність (без визначення часток) земельну ділянку площею 0,0387 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, на підставі якої видано Державний акт серії НОМЕР_2 від 19 жовтня 2005 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.