Постанова
Іменем України
07 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 442/4930/14
провадження № 61-19182св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Дрогобицька міська рада, виконавчий комітет Дрогобицької міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Копняк С. М., Павлишина О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просив зобов`язати відповідачів знести самочинну прибудову до квартири АДРЕСА_1 розмірами 7, 0 x 4, 0 м.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_2 та проживає у ній. Даний будинок є двоповерховим та складається з восьми житлових квартир, побудований на землях державної власності.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири № 1 у зазначеному будинку та здійснили прибудову до належної їм квартири розмірами 7, 0 x 4, 0 м. Дана прибудова проведена таким чином, що її дах проходить безпосередньо під вікном квартири позивача.
Згоди на проведення зазначеного будівництва він не надавав, відповідачі не отримували дозвільну та проектну документацію на здійснення добудови, окрім того, вказана прибудова розміщена на землях державної власності.
Оскільки відповідачі здійснили самочинне будівництво, незаконно зайняли прибудинкову територію, призначену для обслуговування багатоквартирного житлового будинку, просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 травня 2016 року скасовано та ухвалене нове рішення про задоволення позову.
Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знести самочинну прибудову до квартири АДРЕСА_1 зовнішніми розмірами 7, 0 x 4, 0 м.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідачі здійснили самочинне будівництво з огляду на відсутність рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про виділення земельної ділянки під забудову та акта виносу меж земельної ділянки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року та залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 травня 2016 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що її не було належним чином повідомлено про розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції та не було надіслано копію рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року.
Прибудова веранди до приватизованої квартири не є самочинним будівництвом в розумінні положень статті 376 ЦК України, що правильно встановлено судом першої інстанції та помилково не враховано апеляційним судом.
В оскаржуваному рішенні не зазначено, які саме права та інтереси позивача порушено спірною добудовою та якими належними та допустимими доказами це підтверджується.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, а ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
10 травня 2018 року справу № 442/4930/14 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
ОСОБА_1 направив заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.