Постанова
Іменем України
15 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 279/10960/15-ц
провадження № 61-11552св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення,
третя особа - Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 лютого 2016 року в складі судді Шульги О. М. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 23 червня 2016 року в складі колегії суддів: Широкової Л. В., Борисюка Р. М., Галацевич О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Концерн РРТ), третя особа - Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Професійна спілка Концерну РРТ), про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з несвоєчасною видачою трудової книжки, виплату незаконно утриманих коштів за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 04 березня 2008 року на підставі наказу відповідача №11/ок прийнятий на посаду юрисконсульта 1 категорії до юридичного відділу.
Наказом від 13 липня 2015 року №35/ок звільнений з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Підставою для звільнення стала службова записка начальника відділу кадрів від 10 липня 2015 року, яка отримана ним 11 серпня 2015 року.
Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від 13 липня 2015 року № 35/0к "Про припинення трудового договору (контракту); поновити його на посаді начальника відділу з контролю за використанням державної власності Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки видачі трудової книжки; зобов`язати відповідача виплатити незаконно утримані із грошової компенсації за невикористану відпустку кошти в розмірі 279,05 грн; стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн; зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити не донараховану та недоплачену грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача з займаної ним посади у зв`язку із вчиненням прогулів на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України проведено відповідно до вимог законодавства про працю.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 червня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що судом правильно встановлено, що у період із 13 листопада 2014 року по 10 липня 2015 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі, що зафіксовано доповідними начальника служби адміністративно-правового забезпечення Концерну РРТ, до складу якої входить відділ з контролю за використанням державної власності Концерну РРТ. Поважність причин неявки, які були пов`язані із відстороненням від роботи та перебуванням на лікарняному, судом при ухваленні оскаржуваного рішення врахована. Відтак апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що позивач звільнений з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог чинного трудового законодавства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У липні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу нарішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 23 червня 2016 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд першої інстанції неправильно визначив часовий проміжок, за який відповідач мав право застосовувати дисциплінарне стягнення до позивача у вигляді звільнення.
Судом також допущено помилку у визначенні періоду перебування позивача на лікарняному, суди не надали оцінки тому факту, що відповідач, маючи інформацію про перебування позивача на лікарняному, звільнив його на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чим порушив приписи частини третьої статті 40 цього кодексу, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
Відсутність в оскаржуваних рішеннях оцінки отриманого на запит суду рішення профспілки про відмову в наданні згоди на звільнення позивача є порушенням частини другої статті 214 ЦПК України, в редакції, чинній на момент розгляду справи.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач направляв на адресу позивача листи, в яких зазначена інформація про скасування наказу "Про відсторонення" від 30 вересня 2014 року № 443.
При прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для їх скасування.
У жовтні 2016 року представник Концерну РРТ подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу відхилити, рішення судів залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересні 2016 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.
05 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, щодо законності та обґрунтованості.
Виклад фактичних обставин справи
Судом установлено, що наказом Концерну РРТ від 04 березня 2008 року № 11/ок ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду юрисконсульта 1-ої категорії, з цього ж дня він фактично приступив до виконання посадових обов`язків.
Із наказом від 15 травня 2013 року № 207 "Про встановлення внутрішнього трудового розпорядку робочого дня Концерну РРТ" ОСОБА_1 ознайомлений 16 травня 2013 року особисто під підпис.
Наказом Концерну РРТ від 10 лютого 2014 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу з контролю за використанням державної власності.
Відповідно до службової записки начальника відділу кадрів ОСОБА_2 від 26 листопада 2014 року ОСОБА_1 з 20 травня по 02 червня 2014 року (14 календарних днів) перебував у щорічній відпустці.
Знаходячись у щорічній відпустці, позивач хворів із 29 травня по 06 червня 2014 року (перенесення невикористаної щорічної відпустки 5 календарних днів).
Лікарняний з 07 по 16 червня 2014 року, у зв`язку з чим 17 червня 2014 року (один день) перенесення невикористаної щорічної відпустки.
Лікарняний з 18 червня по 04 липня 2014 року, у зв`язку з чим із 05 по 08 липня 2014 року (4 дні) перенесення невикористаної щорічної відпустки.
Неявка на роботу з невідомих причин зафіксована у період із 09 по 18 липня 2014 року.
Позивач перебував на лікарняному з 21 липня 2014 року по 01 серпня 2014 року.
З 04 серпня 2014 року ОСОБА_1 на роботі відсутній з невідомих причин.
Згідно із службовою запискою начальника відділу кадрів від 10 липня 2015 року ОСОБА_1 з 04 серпня по 29 вересня 2014 року був відсутній на роботі з нез`ясованих причин.
Наказом відповідача від 30 вересня 2014 року № 443 у зв`язку з проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом незаконного перешкоджання господарській діяльності Концерту РРТ, незаконного викрадення та знищення бухгалтерських та адміністративних документів Концерну, підробки документів окремими працівниками, що містить ознаки злочинів, передбачених статтями 206, 358 КК України, враховуючи загрозу подальших протиправних дій, загрозу знищення документів та приховування слідів злочинів та у зв`язку з втратою довіри, позивача відсторонено від виконання трудових обов`язків до закінчення розслідування у кримінальному провадженні.
На час відсторонення від роботи позивачу була виплачена заробітна плата в повному обсязі, а тому з цих причин у нього вимушений прогул відсутній.
Із 13 листопада 2014 року по 10 липня 2015 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі з невідомих причин. Його відсутність зафіксована доповідними начальника служби адміністративно-правового забезпечення Концерну РРТ, до складу якої входить відділ з контролю за використанням державної власності Концерну РРТ, а також актами, що засвідчені посадовими особами Концерну РРТ, та табелями використання робочого часу за період із липня 2014 року по липень 2015 року.
12 вересня та 07 жовтня 2014 року Концерном РРТ на відомі адреси місця проживання ОСОБА_1 були направлені листи про необхідність з`явитись за місцем роботи для надання пояснень щодо тривалої відсутності на роботі, які були повернуті на адресу відправника з поштовою відміткою "адресат відмовився від отримання".
Крім того, 17 жовтня 2014 року на три різні відомі адреси ОСОБА_1 надсилались повідомлення від начальника відділу кадрів про необхідність надати пояснення щодо його тривалої відсутності.
Наказом відповідача від 12 листопада 2014 року № 502 "Про скасування наказу" скасовано наказ від 30 вересня 2014 року № 443, відповідно до якого позивача було відсторонено від роботи.
Листами від 25 листопада 2014 року ОСОБА_1 було повідомлено про скасування наказу "Про відсторонення" та зазначено, що йому необхідно негайно приступити до роботи.
27 листопада 2014 року на всі три відомі адреси позивача надсилався лист про необхідність прибуття до місця роботи для надання пояснень про свою тривалу відсутність на роботі.
04 лютого 2015 року відповідач направив первинній профспілковій організації Концерну РРТ подання про отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 із займаної ним посади відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Протоколом профспілкового комітету первинної профспілкової організації Концерну РРТ від 13 березня 2015 № 9 надано згоду на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.
Наказом відповідача від 13 липня 2015 року № 35/ок позивач був звільнений з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України в зв`язку з прогулами без поважних причин. Цього ж дня Концерн РРТ направив на адресу позивача повідомлення про звільнення та необхідність прибути за отриманням трудової книжки. Вказане повідомлення підприємства ОСОБА_1 отримав 16 липня 2015 року, у відповідь на яке поінформував відповідача про неможливість прибуття до Концерну РРТ у зв`язку з його перебуванням на стаціонарному лікуванні.