ПОСТАНОВА
Іменем України
16 серпня 2019 року
Київ
справа №755/6702/16-а
адміністративне провадження №К/9901/6962/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №755/6702/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року (суддя Катющенко В.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року (колегія суддів: Мельничук В.П., Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
19 квітня 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, правонаступником якого є Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання забезпечити перерахунок пенсії, в якому просив:
- визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2015 року протиправними та зобов`язання поновити виплату пенсії з дати припинення.
В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що отримував пенсію в м. Алчевську, виплата якої, після початку бойових дій, була припинена через неможливість доставити грошові кошти на непідконтрольну територію. 15 жовтня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії, яка була прийнята відповідачем без застережень. Відповідачем з 01 грудня 2015 року виплата пенсії позивачу припинена у зв`язку з переїздом в інший район Києва. Позивач вважає дії відповідача неправомірними, оскільки на момент припинення виплати пенсії з обліку як тимчасово переміщена особа не знімався, місце проживання не змінював.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, правонаступником всіх прав та обов`язків якого є Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2015 року - неправомірними;
- зобов`язано Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату з 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії;
- стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 випрати на правову допомогу в сумі 1000 (одну тисячу) гривень.
Постанова суду першої інстанції в частині задоволення вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу мотивована тим, що при визначеності розміру витрат суд врахував принцип розумності в розрізі понесених витрат, а також норми частини першої статті 94 КАС України.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу, оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишено без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що для визначення та оцінки часу, витраченого фахівцем в галузі права суд взяв до уваги види правової допомоги, що були надані позивачу фахівцем в галузі права на день постановлення судового рішення судом першої інстанції та зазначені в акті передачі-прийняття послуг з надання послуг правового характеру, зокрема: час витрачений ним для участі у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді, а також врахував час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; тривалість розгляду і складність справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Фактично позивач не погоджується із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення витрат на правову допомогу, і просить дану вимогу задовольнити.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 27 грудня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №755/6702/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 14 січня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 755/6702/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 15 серпня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 серпня 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано суду договір про надання правової допомоги №10/15 МОВ від 02 жовтня 2015 року між ФОП ОСОБА_2 та додаткову угоду № 1 від 01 лютого 2016 року до вказаного договору, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець з основним видом діяльності, як діяльність у сфері права, акт передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 06 липня 2016 року із переліком послуг наданих позивачу, квитанцію до прибуткового касового ордера № 4 від 06 липня 2016 року про сплату позивачем коштів на правову допомогу у розмірі 5 076 гривень 00 копійок.
Судами першої та апеляційної інстанції дані документи не взяті до уваги, а в порушення положень матеріального та процесуального закону, вимогу про стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково і стягнуто на користь позивача витрати у значно меншому розмірі, ніж ним сплачено.
Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 94 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення спірних питань), якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Згідно статті 87 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення спірних питань), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов`язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Згідно статті 90 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення спірних питань), витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Відповідно до глави 6 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення спірних питань), склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі.
За змістом вищезазначених норм вбачається, що на підтвердження витрат на правову допомогу суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.