1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

Іменем України



15 серпня 2019 року

Київ

справа №823/782/16

адміністративне провадження №К/9901/13886/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси про визнання неправомірною відповіді, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду у складі судді Гараня С.М. від 10 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В., Шелест С.Б. від 16 листопада 2016 року,



В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси (далі -відповідач), у якому просив:

- визнати відповідь відповідача від 16 червня 2016 року № 1175/Г-12/01-22 неправомірною;

- зобов`язати відповідача направити позивачу конкретні відповіді на кожен з його чотирьох питань, викладених в заяві від 02 червня 2016 року;

- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн;

- зобов`язати відповідача видати для вивчення справу № 25, по якій сформований фальсифікат під видом постанови № 2301/12052/1112;

- визнати протиправною постанову від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 02 червня 2016 року він звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду із заявою, в якій ставив ряд питань відносно прийнятого останнім рішення від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112 про відмову у призначенні йому страхових виплат. 17 червня 2016 року позивачем отримана відповідь на вищевказану заяву № 1175/Г-12/01-22 від 16 червня 2016 року, яка містила, на думку позивача, формальну відписку на запитання, викладені у заяві від 02 червня 2016 року, та не містить на них чітких відповідей, у зв`язку з чим така відповідь є протиправною. Протиправні дії відповідача, наголосив позивач, призвели до душевних страждань, а також до погіршення стану його здоров`я, в зв`язку з чим з виконавчої дирекції Фонду слід стягнути також моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана позивачем постанова Фонду від 30 травня 2016 року була прийнята на підставі рішення суду, яким зобов`язано відділення виконавчої дирекції Фонду розглянути справу за заявою ОСОБА_1 від 12 листопада 2001 року. Відносно суті прийнятої постанови від 30 травня 2016 року, якою відмовлено позивачеві в призначенні страхових виплат, то в даному випадку таке рішення також ґрунтується на рішенні Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2004 року у справі № 2-59/04, яке набрало законної сили, а отже було обов`язковим до виконання, в зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині також не підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року в частині позовних вимог про зобов`язання Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси видати для вивчення справу № 25 по якій сформований фальсифікат під видом постанови № 2301/12052/1112 - змінено та вирішено у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси видати для вивчення справу № 25 по якій сформований фальсифікат під видом постанови № 2301/12052/1112 - відмовити.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції позовна вимога про зобов`язання відповідача видати для вивчення справу № 25, по якій сформований фальсифікат під видом постанови № 2301/12052/1112, не була розглянута, у мотивувальній частині відсутні дані про правову та фактичну оцінку цих позовних вимог, а також відсутні дані про дослідження доказів по цих вимогах, чим було порушено норми процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.



ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 30 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2016 року відкрите касаційне провадження у справі № 823/782/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам подати заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, в адміністративній справі № 823/782/16 суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли.



СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що 02 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси із заявою в якій просив: видати його особову справу № 25, по якій прийнято незаконну постанову від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112 (з можливістю зняття необхідних ксерокопій); надати письмові відповіді: щодо розшифровки № 2301/12052/1112 по його складовим, причин ненаправлення постанови № 2301/12052/1112 відділу примусового виконання рішень, а також щодо мети направлення апеляційної скарги на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2016 року у справі № 711/12517/14-а після спливу терміну на її подачу (в ході розгляду справи зазначене питання було відкликане позивачем).

Зазначені питання були розглянуті начальником відділення виконавчої дирекції Фонду та листом від 16 червня 2016 року № 1175/Г-12/01-22 надано позивачеві відповідь, яку ОСОБА_1 отримав 17 червня 2016 року.

Вважаючи, що лист-відповідь відповідача від 16 червня 2016 року є формальною відпискою, яка не дає чітких та обґрунтованих відповідей на поставлені ним питання, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду за захистом порушених прав та інтересів.



ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси формально підійшов до розгляду його заяви.

Також скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували Закон України "Про звернення громадян", з посиланням на який мотивували свої рішення, та не застосували інші закони, які регулюють спірні правовідносини.

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси подала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому вказується на законність рішень судів попередніх інстанцій та необґрунтованість вимог касаційної скарги; просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.



ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження відповідача у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України "Про звернення громадян", "Про інформацію" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк

Статтею 1 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, заявою є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 5 Закону України "Про звернення громадян" звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону України "Про звернення громадян").

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Частиною першої статті 15 цього ж Закону визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Звернення розглядаються і вирішуються, як передбачено частиною першої статті 20 Закону України "Про звернення громадян" у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що кожен має право звернутися із заявою, скаргою чи пропозицією до органу державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадової особи. Цьому праву відповідає обов`язок відповідних суб`єктів своєчасно, об`єктивно розглянути звернення, надати обґрунтовану та вичерпну відповідь по кожному з поставлених у зверненні питань, або, у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою, роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення чи передати її на розгляд до іншого органу, до повноважень якого віднесено вирішення порушених у зверненні питань.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, 02 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси із заявою, яка зареєстрована відповідачем 02 червня 2016 за вхід. № Г-12. У вказані заяві ОСОБА_1 просив:

- видати його особову справу № 25, по якій прийнято незаконну постанову від 30 травня 2016 року № 2301/12052/1112 (з можливістю зняття необхідних ксерокопій);

- надати письмові відповіді: щодо розшифровки № 2301/12052/1112 по його складовим;

- повідомити причини ненаправлення постанови № 2301/12052/1112 до відділу примусового виконання рішень;

- повідомити мету направлення апеляційної скарги на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2016 року у справі № 711/12517/14-а після спливу терміну на її подачу (в ході розгляду справи зазначене питання було відкликане позивачем).

На вказану заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси надіслала відповідь, оформлену листом від 16 червня 2016 року № 1175/Г-12/01-22, у якому:

- щодо першого питання повідомлено про неможливість видати особову справу № 25, оскільки Правилами обліку та зберігання у відділеннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право працівника на страхову виплату, інші соціальні послуги внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженими постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 15 від 12 жовтня 2000 року (далі - Правила № 15), визначає вичерпний перелік осіб, яким може видаватися особова справа. Оскільки до цього переліку не входить застрахована особа, то у видачі особової справи ОСОБА_1 відмовлено;

- щодо другого питання повідомлено, що відповідно до наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України "Про затвердження зразків заяв та постанов для призначення, перерахування та проведення страхових виплат потерпілим (членам їх сімей)" № 188 від 19 березня 2008 року (далі - наказ № 188) роз`яснено, що номер постанови розшифровується так: код управління, код відділення, номер справи, внутрішній номер постанови у межах справи;

- щодо третього питання зазначено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 19 травня 2016 року № 51151878, винесена на підставі виконавчого листа № 2-а/711/6/16 від 12 травня 2016 року була виконана;

- щодо четвертого питання роз`яснено, що порядок звернення суб`єкта владних повноважень до суду визначений статтею 6 КАС України, а порядок та строки подання апеляційної скарги - статтею 186 КАС України.

Надаючи правову оцінку вказаній відповіді, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що рішення відповідача, оформлене листом № 1175/Г-12/01-22 від 16 червня 2016 року, відповідає вимогам Закону України "Про звернення громадян", оскільки звернення розглянуто уповноваженою особою, у строки, що передбачені Законом, з наданням чітких, аргументованих та виключних відповідей на поставлені позивачем питання, у зв`язку з чим неправомірність дій відповідача в даному випаду відсутня, а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок передчасним, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Стаття 2 Закону України "Про інформацію" визначає, що основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про інформацію" право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно з положеннями абзацу другого частини другої статті 11 Закону України "Про інформацію" кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що обмеження права особи на отримання в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях інформацію про себе, розпорядниками якої є відповідні суб`єкти, може бути обмежене лише законом та лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не містить положень, які б обмежували доступ застрахованої особи до інформації про себе, що міститься, зокрема, у його особовій справі. Подібні обмеження не передбачені й іншими законами.

Необґрунтованими є посилання відповідача в оскаржуваному листі на пункт 24 Правил № 15, оскільки у цьому пункті йдеться про порядок видачі особових справ потерпілих з місця зберігання працівникам відділення Фонду, працівникам контрольно-ревізійної служби Фонду, представникам органів, які здійснюють відповідно до законодавства України нагляд за діяльністю Фонду, судовим, слідчим органам, а також за необхідності іншим організаціям. Разом з тим, обмеження щодо надання для ознайомлення особових справ застрахованим особам Правила № 15 також не містять.

Відтак, відсутні підстави вважати інформацію про застраховану (потерпілу) особу, яка міститься в її особовій справі, такою, що становить державну чи є інформацією, яка з інших причин не може бути надана особі, якої вона стосується, для ознайомлення.

Крім цього, колегія суддів виходить з того, що запитувана позивачем інформація не використовується в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, а розголошення інформації не може завдати істотної шкоди цим інтересам, а шкода від оприлюднення такої інформації не переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 813/4086/15, від 31 липня 2018 року у справі № 804/7312/15.

У зв`язку з цим колегія суддів доходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права у цій частині, зокрема, не застосували до спірних правовідносин статтю 32 Конституції України, статті 2, 6, 11 Закону України "Про інформацію", та необґрунтовано визнали правомірною відмову відповідача у задоволенні клопотання про надання особової справи позивача для ознайомлення з можливістю зробити з неї викопіювання.


................
Перейти до повного тексту