ПОСТАНОВА
Іменем України
16 серпня 2019 року
Київ
справа №805/5007/15-а
адміністративне провадження №К/9901/24033/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року (судді Волгіна Н.П., Кравченко Т.О., Голошивець І.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року (судді Васильєва І.А., Василенко Л.А., Гайдар А.В.) у справі № 805/5007/15-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Головного управління МВС України в Донецькій області (далі - ГУМВС України в Донецькій області), Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області про визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
- визнати незаконним її звільнення з посади оперуповноваженого сектору кримінальної міліції зі справ дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області;
- поновити її на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції зі справ дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області;
- стягнути з МВС України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що 25 грудня 2009 року була прийнята на посаду оперуповноваженого відділення кримінальної міліції зі справ дітей (КМСД) Макіївського міського управління ГУМВС України в Донецькій області. З 28 лютого 2012 року позивачу надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в подальшому, з 09 листопада 2014 року (у зв`язку із необхідністю догляду за дитиною після досягнення нею трирічного віку) терміном дії до 08 листопада 2015 року. У вересні 2015 року позивача переведено на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної міліції зі справ дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування міста Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області. 16 жовтня 2015 року позивач звернулася з рапортом про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку терміном з 09 листопада 2015 року по 08 листопада 2016 року, який в подальшому керівництвом не підписано у зв`язку із "зупиненням підписання декретних відпусток", про що позивачу повідомлено 09 листопада 2015 року у відділі кадрів ГУМВС України в Донецькій області. За день до цього, 08 листопада 2015 року, позивачу зателефонував начальник відділу кадрів Слов`янського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області Орехов А.А., та повідомив, що її звільнено за скороченням штатів у зв`язку з ліквідацією структурного підрозділу МВС України - міліції. 10 листопада 2015 року позивач отримала аналогічну інформацію у відповідь на її звернення до відділу кадрів ГУМВС України в Донецькій області. Позивач стверджувала, що відповідно до статті 184 Кодексу законів про працю України вагітні жінки і жінки, які мають дітей до трьох років, та ті, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до шести років (як позивач), не підлягають звільненню, крім випадків ліквідації установи, коли допускається звільнення працівника з обов`язковим працевлаштуванням. ОСОБА_1 вважає, що вона, як жінка що має дитину, яка не досягла шести років, не підлягає звільненню. Крім цього, позивач зазначала, що з наказом про звільнення її не ознайомлено, копію цього наказу їй не видано, як не видано і трудову книжку, чим порушено статтю 47 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не скористалася наданим їй правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції і, відповідно, не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції відповідно до вимог пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію".
Ухвалою від 25 жовтня 2016 року Вищий адміністративний суд України скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скасування указаних судових рішень стало те, що суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили чи було працедавцем дотримано вимоги частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України щодо надання ОСОБА_1 пропозиції іншої посади в іншій установі відповідно до її спеціальності.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
При повторному розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій, перевіривши дії відповідача на предмет дотримання вимог частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України в частині надання ОСОБА_1 пропозиції іншої посади в іншій установі відповідно до її спеціальності, дійшли висновку, що станом на час звільнення - 06 листопада 2015 року, позивач не мала дитину віком до трьох років, не перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, не була одинокою матір`ю (що спростовує свідоцтво про одруження та відсутність у паспорті відмітки про розірвання шлюбу), яка має дитину інваліда або дитину віком до чотирнадцяти років, а тому не відносилась до осіб, які підлягали обов`язковому працевлаштуванню при звільненні у зв`язку із ліквідацією підприємства (установи).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
На постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Аргументи скаржника полягають у тому, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, положення статей 179, 184 Кодексу законів про працю України, а також неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для вирішення справи.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки звільнення жінок, які мають дітей віком до шести років в силу зазначених положень трудового законодавства забороняється. Скаржник наголошує, що була звільнена через скорочення штатів при цьому без надання пропозиції займати жодну вакантну посаду в цій установі, як-то передбачено статтею 184 Кодексу законів про працю України. При цьому, скаржник стверджує, що не надсилала та не писала рапортів про вихід на роботу до Слов`янського МВ/або про звільнення, про можливе звільнення у разі невиходу на роботу їй не повідомляли. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно прийнято до уваги акт фіксування телефонної розмови від 06 листопада 2015 року про попередження про звільнення у разі невиходу на роботу, оскільки таких дзвінків з попередженнями позивач не отримувала.
Позиція інших учасників справи
У запереченнях на касаційну скаргу МВС України просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року - залишити без змін. Відповідач вважає, що звільнення позивача відбулося у відповідності до вимог чинного законодавства, а положення Кодексу законів про працю України в частині, що врегульована приписами розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", не застосовуються, підстави для вирішення питання щодо обов`язкового працевлаштування відсутні.
У запереченнях на касаційну скаргу ГУМВС України в Донецькій області просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що позивач як працівник міліції, який не прийнятий на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, підлягала звільненню зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Волевиявлення позивача про проходження служби в органах Національної поліції у порядку, визначеному пунктом 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", оформлене не було. На день звільнення зі служби ОСОБА_1 не мала дитину віком до трьох років та не перебувала у відпустці по догляду за дитиною до шести років, відтак положення частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджуються. Звільнення позивача відбулося з дотриманням установленого законом порядку.
Рух касаційної скарги
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 11 жовтня 2017 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Білоус О.В. (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Желтобрюх І.Л.
05 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 521/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 з 25 грудня 2009 року проходила службу в органах внутрішніх справи, з 05 серпня 2013 року - на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Макіївського міського управління ГУМВС України в Донецькій області, з 07 листопада 2014 року - на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району) ГУМВС України в Донецькій області.
На підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 28 лютого 2012 року № 82 о/с ОСОБА_1 надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 11 лютого 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі наказу ГУМВС України у Донецькій області від 28 листопада 2014 року № 415 о/с ОСОБА_1 надана відпустка по догляду за дитиною з 10 листопада 2014 року до 9 листопада 2015 року.
06 листопада 2015 року ГУМВС України в Донецькій області видано наказ від № 385 о/с, яким:
- вважати такою, що приступила до виконання службових обов`язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною з 06 листопада 2015 року капітана міліції ОСОБА_1 (М-155274) - оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району);
- згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити з 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 - оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Слов`янського міського відділу (з обслуговування м. Слов`янська та Слов`янського району).
ОСОБА_1 , вважаючи своє звільнення незаконним, а наказ відповідача протиправним, звернулася до суду з даним позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їхні права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин.
Відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VІІІ).
Згідно з пунктом 1 розділу XI Закону № 580-VІІІ цей Закон набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7- 13, 15, 17- 18 розділу XI, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 01 січня 2017 року.
Закон № 580-VІІІ опублікований у газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.
Отже, пункти 1, 2, 3, 7- 13, 15, 17- 18 розділу XI цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.
Пунктом 8 розділу XI Закону № 580-VІІІ визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Отже, законодавець імперативно визначив спосіб і час попередження про можливе майбутнє звільнення працівників міліції, а тому ОСОБА_1 в силу законодавчих приписів з 06 серпня 2015 року вважалася попередженою про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
За правилами пункту 9 розділу XI цього Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
У пункті 10 розділу XI Закону № 580-VІІІ визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Пунктом 64 "Г" Положення № 114 обумовлено, що звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Колегія суддів відзначає, що приписи розділу ХІ Закону № 580-VІІІ та Положення № 114, на які є посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
Під час розгляду справи ГУМВС України в Донецькій області стверджувало, що ОСОБА_1 не виявила бажання працювати в органах поліції, оскільки в порядку, визначеному пунктом 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", не надала згоду на прийняття її на службу до поліції.