ПОСТАНОВА
Іменем України
16 серпня 2019 року
Київ
справа №804/2146/18
адміністративне провадження №К/9901/15283/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року (головуючий суддя: Голобутовський Р.З.)
і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 2 травня 2019 року (головуючий суддя: Чередниченко В.Є., судді: Іванова С.М., Панченко О.М.)
у справі № 804/2146/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - також "ГУ НП"), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ НП від 9 жовтня 2017 року № 313 о/с по особовому складу в частині звільнення позивача, з яким ознайомлено 12 березня 2018 року, з посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Дніпропетровській області за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію" (звільнення зі служби у порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення);
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ НП від 21 вересня 2017 року № 3910 в частині накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Карнаушенка А.А., з яким ознайомлено 12 березня 2018 року;
- зобов`язати відповідача поновити негайно позивача на службі на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Дніпропетровській області;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове та речове забезпечення за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу.
Позивач вказує, що підставою для його звільнення було порушення стосовно нього кримінальної справи. Однак, остаточного рішення у цій справі прийнято не було, він не визнає себе винним у вчинення злочину та не був засуджений за його вчинення. Посилаючись на презумпцію невинуватості, позивач вважає, що його звільнили без законних підстав.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 26 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 2 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовив.
Судові рішення мотивовані правомірністю оспорюваних позивачем наказів про звільнення та відповідність виду дисциплінарного стягнення тяжкості дисциплінарного проступку: недотримання принципів діяльності поліцейського і вчинення дій не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських. Ці висновки суди зробили з огляду на повідомлення про вчинення позивачем злочину, пов`язаного з корупцією. Такі дії позивача суд оцінив як такі, що підривають довіру до нього як носія влади, що призводить до підриву авторитету державного органу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити. Одночасно, посилається на порушення судами норм частини другої статті 19, статті 43 Конституції України, частини другої статті 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - "Дисциплінарний статут"), статей 19, 70 та 77 Закону України "Про Національну поліцію", пункту 67 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
Аргументи позивача зводяться до того, що висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими й немотивованими. Позивач вказує, що його безпідставно звільнили за наслідками порушення стосовно нього кримінальної справи, тоді як він підлягав лише відстороненню від посади до прийняття рішення, яким буде доведено його вину у скоєнні злочину. Відповідач у судовому процесі не надав жодного доказу на підтвердження вчинення позивачем дисциплінарного проступку, за який він підлягав звільненню. Надані матеріали містять лише інформацію про досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо нього. Вказує, що суди не врахували ту обставину, що на час прийняття оспорюваних наказів позивача не притягували до кримінальної відповідальності, оскільки ця стадія кримінального провадження починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Процес кримінального провадження тільки розпочався, а сам факт, який став підставою для звільнення, не був доведений належними та допустимими доказами.
Позивач також вказує на помилковість висновку апеляційного суду про те, що він не оспорює висновки службового розслідування. Оспорювані ним накази, висновок службового розслідування не містять інформації, у чому саме полягало порушення з його боку Присяги та Закону. За доводами позивача, відповідач поклав на себе функцію суду кримінальної юрисдикції, визнавши його винним у вчиненні злочину, тоді як він заперечує свою причетність до злочину та вину у його вчиненні. Крім цього, позивач посилається на те, що судами не були враховані правові позиції, викладені у рішеннях Вищого адміністративного суду України, постановах Верховного суду України від 22 жовтня 2013 року у справі № 21-274а13 та від 28 квітня 2015 року у справі № 21-163а15; рішеннях Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії", від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібемон проти Франції", від 21 вересня 2006 року у справі "Грабчук проти України".
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Заперечення обґрунтоване правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідач вказує, що суди зробили правильний висновок, що позивача притягнули до дисциплінарної відповідальності за порушення службової дисципліни, а не у зв`язку з порушенням кримінального провадження. Дії позивача судами було правильно оцінено як такі, що підривають довіру до нього як носія влади та призвели до підриву довіри до державного органу. При цьому, факти, які встановлені у межах кримінального провадження можуть аналізуватися під кутом зору правил службової етики.
Статтею 327 КАС України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
ІІ. Фактичні обставини справи
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ з 10 серпня 2009 року до 6 листопада 2015 року, з 7 листопада 2015 року був прийнятий на службу до поліції, а на момент звільнення займав посаду слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.
Наказом відповідача від 21 вересня 2017 № 3910 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" позивача звільнено зі служби в Національній поліції України. Підставою звільнення вказано порушення службової дисципліни, вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пункту 1 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги працівника поліції, абзаців 1, 2 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 9 листопада 2016 року № 1179, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій, не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського.
Наказом ГУ НП від 9 жовтня 2017 року "По особовому складу" позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Ці накази були прийняті за наслідками службового розслідування, за результатами якого прийнято висновок від 21 вересня 2017 року. У межах службового розслідування встановлено, що у провадженні позивача знаходилося кримінальне провадження № 12017040000000627 від 1 квітня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України. Позивач 23 серпня 2017 року на автомобілі "Toyota Camry", державний номер НОМЕР_1, за кермом якого був громадянин ОСОБА_2, прибув за місцем роботи громадянина ОСОБА_3 : АДРЕСА_1, та посадивши ОСОБА_3 до салону автомобіля, виїхали до лісопосадки, розташованої поблизу учбово-тренувальної бази ФК "Дніпро". Там ОСОБА_3 передав поліцейському ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, які вимагалися за не притягнення до кримінальної відповідальності у вищевказаному кримінальному провадженні. У подальшому ці кошти були виявлені та вилучені слідчим військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України, а позивача було затримано. Ці обставини були встановлені у рамках кримінального провадження № 42017040010000258. Указані дії позивача оцінені як порушення службової дисципліни, що виразилось у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій, не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських. 24 серпня 2017 року позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України та обрано запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 600 000 грн.