ПОСТАНОВА
Іменем України
14 серпня 2019 року
Київ
справа №808/8783/15
адміністративне провадження №К/9901/11420/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.01.2016 (постановлена у складі судді Батрак І.В.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2016 (постановлена у складі колегії Суховаров А.В., Головко О.В. Ясенова Т.І.)
у справі №808/8783/15
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління державної служби з питань праці в Запорізькій області, Територіальної державної інспекції з питань праці в Запорізькій області
про стягнення заборгованості по видаткам на відрядження та середнього заробітку за час затримки розрахунку за кожен день затримки,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління державної служби з питань праці в Запорізькій області, в якому просить стягнути заборгованість по видаткам на відрядження в розмірі 409,84 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 250,64 грн. за кожен день затримки, починаючи з дня звільнення по день фактичного розрахунку.
Обґрунтовуючи позов зазначає, що з ним фактично не проведено повний розрахунок при звільненні, а тому просить стягнути суму заборгованості по видаткам на відрядження та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.01.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2016, позов задоволено частково, стягнуто з Головного управління державної служби з питань праці в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість по видаткам на відрядження в розмірі 409,84 грн., в решті позовних вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2016 змінити, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.01.2016 скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги, які є актуальними на момент розгляду апеляційної скарги, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга, зокрема, обґрунтована тим, що виплата компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на відміну компенсації, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, не залежить від факту звільнення працівника. А залежить виключно від порушення термінів виплати доходів громадян, перелік яких визначений Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказом Державної інспекції України з питань праці №08-к від 02.04.2012 позивача призначено на посаду заступника начальника Територіальної державної інспекції з питань праці в Запорізькій області - начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів в м. Запоріжжі.
01.10.2015 ОСОБА_1 звільнений із займаної посади на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці №222-к від 29.09.2015 у зв`язку з реорганізацією та скороченням посади відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Під час перебування на посаді, позивач перебував у відрядженні з 07.07.2015 по 09.07.2015 на підставі наказу Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області №9-в від 06.07.2015 про відрядження для участі в нараді.
В ході розгляду справи сторонами не заперечувалось, що видатки на відрядження на суму 409,84 грн. не були компенсовані ОСОБА_1 на момент звільнення з посади.
Задовольняючи позов в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по видаткам на відрядження в розмірі 409,84, суди передніх інстанцій виходили з того, що відповідачі не заперечували проти права позивача на вказані коштів.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 250,64 грн. за кожен день затримки, починаючи з дня звільнення по день фактичного розрахунку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що норми статті 117 Кодексу законів про працю України про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не поширюються на правовідносини пов`язані з невчасним відшкодуванням витрат на відрядження.
Суд погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.