Постанова
Іменем України
07 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 496/1561/16-ц
провадження № 61-10850св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та звернення стягнення на житловий будинок.
Позовна заява мотивована тим, що у 2008 році ОСОБА_2 взяв у неї в борг 85 000,00 дол США, що на той час було еквівалентно 1 340 960,00 грн. Зазначені кошти були необхідні відповідачу для будівництва житлового будинку із надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 0,050 га на АДРЕСА_1 . Із позичених коштів відповідач повернув позивачу 25 000,00 дол США. Розписку відповідач склав 15 січня 2015 року з урахуванням повернутих коштів у сумі
25 000,00 дол США. Сторони дійшли згоди про те, що решта позичених коштів буде повернута після продажу зведеного відповідачем будинку та земельної ділянки, на якій він розташований. Позивач дізналася про те, що відповідач не має наміру продавати указаний будинок та земельну ділянку, а отже, і повертати їй позичені кошти. ОСОБА_1 неодноразово зверталася до ОСОБА_2
з вимогою повернути кошти у сумі 60 000,00 дол США, проте він їх так і не повернув.
ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за розпискою у сумі 1 520 400 грн та з метою повернення цих коштів звернути стягнення на житловий будинок з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,050 га, на якій він розташований, що належать відповідачу на праві власності.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області
від 02 листопада 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою у сумі 1 520 400 грн, що згідно із встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США станом на час подання позовної заяви було еквівалентно 60 000,00 дол США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенні судів мотивовані тим, що наданою розпискою від 15 січня 2015 року ОСОБА_2 підтвердив факт отримання грошових коштів від ОСОБА_1 Проте належним чином свої грошові зобов`язання відповідач не виконав, а тому є обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 щодо повернення суми боргу у сумі
1 520 400 грн, що було еквівалентно 60 000 дол США. Разом із цим вимоги позивача про звернення стягнення на житловий будинок є безпідставними.
Короткий зміст постанови Верховного Суду України
Постановою Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 12 липня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області
від 02 листопада 2016 року та рішення Біляївського районного суду Одеської області від 24 червня 2016 року в частині вимог про стягнення боргу скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що у справі, яка переглядається, з розписки, складеної 15 серпня 2015 року, вбачається, що правочин між сторонами укладено у 2007 році, витрати на будівництво будинку визначено у розмірі
170 тис. доларів США, відповідач отримав від позивачки 85 тис. доларів США на будівництво будинку, відповідач повернув позивачці 25 тис. доларів США, які залишилися після будівництва будинку, а також підтверджено обов`язок відповідача повернути позивачці 50 % від коштів, отриманих від продажу будинку. Отже, розписка свідчить про те, що відповідач зобов`язався повернути позивачці 50% від коштів, отриманих від реалізації побудованого за спільні кошти сторін будинку. На час розгляду справи будинок не продано. Таким чином, суди не встановили справжньої правової природи укладеного між сторонами договору та дійшли передчасного висновку про стягнення боргу за договором позики до настання події, з якою сторони пов`язали зобов`язання відповідача повернути кошти, а саме до продажу будинку. Отже суди неправильно застосували норми статей 1046, 1048, 1049 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 1 520 400 грн, що еквівалентно сумі грошових коштів у розмірі 60 000,00 дол США.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що поняття "власність", яке передбачене першою частиною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, певні інші права та інтереси, які становлять майно (наприклад заборгованість), можуть також розглядатись як "право на власність" та відповідно як "власність" для цілей цієї статті. В даному випадку договір позики укладений між сторонами по справі, з якого дійсно вбачається факт отримання відповідачем в борг грошової суми в розмірі 85000 дол США, із зобов`язанням повернення позики. Оскільки встановлено факт отримання відповідачем грошових коштів та встановлено, що відповідач не виконує та не намагається виконати свого обов`язку по виконанню зобов`язання або поверненню коштів, тому суд вважав, що вимоги позивача щодо стягнення
з відповідача боргу за договором позики є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що правочин між сторонами укладено у 2007 році, витрати на будівництво будинку визначено
у розмірі 170 000 дол США, відповідач отримав від позивачки 85 000 дол США на будівництво будинку, відповідач повернув позивачці 25 000 дол США, які залишилися після будівництва будинку, а також підтверджено обов`язок відповідача повернути позивачці 50 % від коштів, отриманих від продажу будинку. Отже, розписка свідчить про те, що відповідач зобов`язався повернути позивачці 50% від коштів, отриманих від реалізації побудованого за спільні кошти сторін будинку. На час розгляду справи будинок не продано. Таким чином, вказані докази у сукупності дають підстави дійти висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існувала домовленість щодо отримання ОСОБА_1 50 % від коштів, отриманих від продажу будинку, а тому, колегія суддів, дійшла висновку про те, що вказані дії щодо написання розписки не можуть свідчити про справжню природу існування позики, передбаченого статті 1049 ЦК України. При розгляді справи, суд першої інстанції не встановив справжньої правової природи укладеного між сторонами договору та дійшов передчасного висновку про стягнення боргу за договором позики до настання події, з якою сторони пов`язали зобов`язання відповідача повернути кошти,
а саме - до продажу будинку. Розписка, яка надана ОСОБА_2, за своєю природою не відповідає договору позики, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Аргументи учасників справи
У червні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що згідно розписки грошові кошти в розмірі 85 000 дол США відповідач взяв в борг у позивача з метою будівництва будинку. Заперечуючи надану розписку як підтвердження укладення договору позики, апеляційний суд не надав правової оцінки цій розписці та не встановив правової природи правовідносин сторін. Сторони не погодили у розписці строк повернення позики, який має визначатись моментом вимоги. Водночас визначений строк повернення коштів ? продаж відповідачем будинку та земельної ділянки суперечить закону.
ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення. Зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною
і обґрунтованою, підстав для її скасування немає.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі,
з таких мотивів.
Суди встановили, що згідно з розпискою від 15 січня 2015 року, написаною ОСОБА_2, відповідач у 2007 році отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 85 000,00 дол США для будівництва будинку на
АДРЕСА_1 .
Вартість будівництва будинку визначено у розмірі у 170 000 дол США. ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 50 % коштів, отриманих від продажу будинку, за вирахуванням фактично повернених коштів у сумі 25 000 дол США.
ОСОБА_2 згідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 15 вересня 2008 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно
№ 20306050, належить житловий будинок загальною площею 192,80 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На час розгляду справи будинок не продано.
При скасуванні рішення суду першої інстанції та відмові в задоволенні позову апеляційний суд вказав, що розписка свідчить про те, що відповідач зобов`язався повернути позивачу борг лише після реалізації побудованого за спільні кошти сторін будинку.
Колегія суддів з цим висновком апеляційного суду не погоджується з таких підстав.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.