Постанова
Іменем України
12 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 387/129/17
провадження № 61-31697 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О.М. (суддя-доповідач), Білоконь О.В., Сакари Н.Ю.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Мегабанк";
представник позивача - Черкасов Ігор Русланович;
відповідач - ОСОБА_1 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2017 року у складі судді Майстер І. П. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року публічне акціонерне товариства "Мегабанк" (далі - ПАТ "Мегабанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору та стягнення суми заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2016 року між ПАТ "Мегабанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 25-004-821-2-16-Г (з ануїтетними платежами), згідно пункту 1 якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 30 тис. грн, а позичальник зобов`язався на умовах, передбачених договором, повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 15 % річних за користування кредитом, комісійні винагороди та виконати всі інші зобов`язання, згідно з умовами договору. Кредит надавався на строк з 01 березня 2016 року по 28 лютого 2019 року включно. Виконання банком своїх зобов`язань за договором підтверджено квитанцією на заяву про видачу готівки від 01 березня 2016 року, згідно якої ОСОБА_1 01 березня 2016 року отримав через касу за паспортом позичкові кошти у розмірі 30 тис. грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 01 лютого 2017 року наявна заборгованість на загальну суму 44 133,66 грн. Кіровоградським центральним регіональним відділенням ПАТ "Мегабанк" 02 лютого 2017 року направлено вимогу за № 42 на ім`я ОСОБА_1 щодо погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 01 лютого 2017 року складала 44 133,66 грн, та згідно з пункту 3.3.2. договору та статті 651 ЦК України запропоновано розірвати кредитний договір № 25-004-821-2-16-Г від 01 березня 2016 року, сплативши прострочену заборгованість, нараховані проценти та комісії, залишок по кредиту та штрафи/пені.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.
Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 25-004-821-2-16-Г від 01 березня 2016 року станом на 27 березня 2017 року наявна заборгованість на загальну суму 19 135,66 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 5 635,66 грн; суми штрафу за порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 (дев`яносто) календарних днів -13 500 грн.
Відповідно до виписки по позичковому рахунку та по рахунках для обліку нарахованих відсотків ОСОБА_1, а також виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1, за період з 20 березня 2017 року по 21 березня 2017 року відповідачем всього сплачено 25 тис. грн, у тому числі в рахунок погашення простроченої заборгованості по кредиту, за період з 01 жовтня 2016 року по 30 січня 2017 року - 20 097,11 грн, прострочених відсотків за період з 01 жовтня 2016 року по 30 січня 2017 року - 1 302 грн та простроченої заборгованості за комісійною винагородою за період з 01 жовтня 2016 року по 30 січня 2017 - 3 600 грн.
Відповідно до квитанції № 4 від 20 березня 2017 року, ОСОБА_1 сплатив на рахунок ПАТ "Мегабанк" кошти у розмірі 25 тис. грн із призначенням платежу: погашення основного боргу за тіло кредиту за кредитним договором № 25-004-821-2-16-Г.
ПАТ "Мегабанк" до моменту прийняття судового рішення зарахував зазначені кошти в рахунок погашення заборгованості по кредиту, а саме: за період з 01 жовтня 2016 року по 30 січня 2017 року -20 097,11 грн, прострочених відсотків за період з 01 жовтня 2016 року по 30 січня 2017 року - 1 302 грн та простроченої заборгованості за комісійною винагородою за період з 01 жовтня 2016 року по 30 січня 2017 року - 3 600 грн.
ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання частково недійсним кредитного договору зазначивши про те, що у відповідності до пунктів1.1, 1.2 кредитного договору, банк зобов`язався надати йому кредитні ресурси у сумі 30 тис. грн з оплатою процентів, видавши кошти позичальнику з каси банку готівкою. Оскільки надання кредиту є разовою операцією, яка полягає у перерахуванні суми кредиту, то обов`язок банку надати кредитні ресурси та обов`язок банку перерахувати їх на рахунок позичальника не можуть розглядатися як різні зобов`язання. Таким чином оплату за договором кредиту встановлено двома способами: щомісячна комісійна винагорода за надання кредитних коштів, яка визначена у сумі 900 грн; проценти за користування кредитом, які нараховуються за кожний день користування кредитними коштами. Тому вважав, що зазначений у кредитному договорі обов`язок сплачувати крім відсотків за користування кредитом ще й додаткову комісію в сумі 900 грн щомісячно, є такими, що суперечать нормам діючого законодавства, є несправедливою умовою договору щодо споживача відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а тому є недійсним з моменту його укладання. Отже, комісію банку за обслуговування кредиту не можна вважати витратами відповідача за оформлення кредиту, оскільки такі витрати передбачені кредитним договором.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати умову договору споживчого кредиту від 01 березня 2016 року щодо обов`язку сплачувати щомісячну комісію у розмірі 900 грн недійсною з моменту укладення договору. Також при укладенні кредитного договору банк ввів його в оману, а згідно частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2017 року позов ПАТ "Мегабанк"задоволений повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Мегабанк" в рахунок оплати боргу по кредитному договору кошти у сумі 19 135,66 грн. Розірвано кредитний договір № 25-004-821-2-16-Г, укладений 01 березня 2016 року між ПАТ "Мегабанк"та ОСОБА_1 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договору пункт 4.4 умов кредитного договору № 25-004-821-2-16-Г від 01 березня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Мегабанк" щодо зобов`язання позичальника сплачувати за обслуговування кредитної заборгованості комісійну винагороду у розмірі 3 % від суми кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за позовними вимогами банку позичальник частково погасив кредитну заборгованість у розмірі 25 тис. грн, зазначивши призначення платежу "погашення основного боргу за тілом кредиту". Банк до моменту прийняття судового рішення зарахував зазначені кошти в рахунок погашення заборгованості по кредиту, а саме: за період з 01 жовтня 2016 року по 30 січня 2017 року - - 20 097,11 грн, прострочених відсотків за період з 01.10.2016 року по 30.01.2017 року - 1 302 грн та простроченої заборгованості за комісійною винагородою за період з 01 жовтня 2016 року по 30.01.2017 року - 3 600 грн. Водночас позичальник не погодився із зазначеним порядком погашення заборгованості, але суд вважав, що ці заперечення є необґрунтованими, оскільки відповідно до пункту 4.6 кредитного договору передбачено, що для сплати щомісячного платежу, штрафу, комісії та пені позичальник вносить грошові кошти на рахунок № НОМЕР_1 - транзитний рахунок. Подальший перерозподіл та перерахування грошових коштів з транзитного рахунку здійснюється кредитодавцем самостійно. Отже, позивач мав право та здійснив самостійно перерозподіл коштів на власний розсуд, що і зумовило зменшення розміру позовних вимог. Крім того, згідно зменшених позовних вимог, заборгованість за комісією у відповідача відсутня в рахунок її повного погашення за період з жовтня 2016 року по січень 2017 року у розмірі 3 600 грн. Тобто за пунктом 4.4. умов кредитного договору № 25-004-821-2-16-Г від 01 березня 2016 року, який просив визнати ОСОБА_1 недійсним за зустрічними позовними вимогами, заборгованість відсутня. Тому суд прийшов до висновку про задоволення первісних позовних вимог та стягнення з відповідача коштів у розмірі 19 135,66 грн.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд дійшов висновку про те, що у пункті 4.4 кредитного договору № 25-004-821-2-16-Г від 01 березня 2016 року не встановлені послуги, які включаються у комісію за обслуговування кредитної заборгованості, а також суду не надано підтверджуючих документів за надання ОСОБА_1 послуг у відповідності до оскаржуваного пункту договору. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним і тягне за собою визнання цієї умови недійсною. Взявши до уваги, що здійснення платежів за управління кредитом не є послугою в розумінні положень Закону України "Про захист прав споживачів", врахувавши висновок Верховного суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, суд вважав за можливе задовольнити зустрічні позовні вимоги у частині визнання недійсним пункту 4.4 кредитного договору
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
ПАТ "Мегабанк" подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову про визнання недійсним пункту 4.4 умов кредитного договору № 25-004-821-2-16-Г від 01 березня 2016 року щодо зобов`язання позичальника сплачувати за обслуговування кредитної заборгованості комісійну винагороду у розмірі 3 % від суми кредиту. В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалось.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Мегабанк" відхилено, рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 23 травня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Матеріалами справи підтверджується, що за умовами кредитного договору (пункт 4.4) № 25-004-821-2-16-Г від 01 березня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Мегабанк", в інтересах якого діє Кіровоградське центральне регіональне відділення ПАТ "Мегабанк", за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду у розмірі 3 % від суми кредиту (а.с. 10).
Ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ПАТ "Мегабанк" не зазначило, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. В судовому засіданні апеляційного суду представник банку також не міг пояснити, які послуги надає банк за вказану в договорі комісію.
За таких обставин, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16, колегія суддів прийшла до висновку, що у пункті 4.4 кредитного договору містяться умови, за якими ОСОБА_1, як позичальник, має сплачувати на користь банку кошти за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), та за дії, які позичальник здійснює на користь банку, що є незаконним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У жовтні 2017 року представник ПАТ "Мегабанк" подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати в частині задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та відмовити у задоволенні зустрічного позову.