ПОСТАНОВА
Іменем України
14 серпня 2019 року
Київ
справа №2а-1789/12/1470
адміністративне провадження №К/9901/3565/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби)
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 (суддя Середа О.Ф.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 (судді Жук С.І., Яковлев Ю.В., Кравець О.О.)
у справі № 2а-1789/12/1470
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10»
до Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10» (далі - позивач, ТОВ «ПДСП-10») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.03.2012 № 0000542260 та № 0000552260.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що підставами для визначення позивачу зазначених сум грошових зобов`язань слугували висновки перевіряючих про безпідставність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським взаємовідносинам з ПП «Мгновение Юг», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «Мик-Будівництво», ТОВ «Спецмонтаж-СВ», ТОВ «Строй-Технология», ПП «Тісона», ТОВ «Укрмонолитстрой», ТОВ «Універсал», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивачем до перевірки не надано документів, які б підтверджували транспортування придбаних товарів, журналу реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ, об`єм документів, наданий позивачем до перевірки, не є достатнім та не дає можливості підтвердити реальність господарських операцій. Крім того, висновки податкового органу ґрунтуються на отриманій податковій інформації щодо контрагентів позивача. У деяких контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, транспортні засоби, виробничі потужності, складські приміщення тощо для здійснення господарської діяльності.
Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 23.01.2012 по 17.02.2012, на підставі направлень від 23.01.2012 № 55/17-200, 56/23-600, №57, згідно зі статтями 75, 77, пунктом 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ПДСП-10» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2011. валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2011, результати якої оформлені актом від 24.02.2012 № 293/23-600/33084260.
Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог - пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 761 932 грн., у т.ч. за 2010 р. у сумі 753265 грн., за І квартал 2011 р. у сумі 5881,5 грн., за І-ІІІ квартал 2011 р. у сумі 2785 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього у сумі ПДВ 114523 грн. у т.ч. за серпень 2010 року у сумі ПДВ 44108 грн., за жовтень 2010 року у сумі ПДВ 3358 грн., за листопад 2010 року у сумі ПДВ 7109 грн., за грудень 2010 року у сумі ПДВ 6493 грн., за лютий 2011 року у сумі ПДВ 4560 грн., за березень 2011 року у сумі ПДВ 46667 грн., за липень 2011 року у сумі ПДВ 857 грн., за вересень 2011 року у сумі ПДВ 1371 грн.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 14.03.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000542260, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 1 138 566 грн, в тому числі 761 932 грн - за основним платежем та 376 634 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000552260, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 146 172 грн, в тому числі 114 523 грн - за основним платежем та 31 649 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями штрафами.
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходячи з такого.
У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який регулював спірні правовідносини до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (на час формування спірних сум валових витрат), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до підпункту 14.1.228. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов`язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
В контексті наведеного, пункт 137.1 статті 137 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
У той же час, згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який регулював спірні правовідносини до 01.01.2011, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Податкова накладна у відповідності до підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній