ПОСТАНОВА
Іменем України
14 серпня 2019 року
Київ
справа №818/5272/13-а
адміністративне провадження №К/9901/3292/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.08.2013 (суддя Глазько С.М.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 (судді Бартош Н.С., Русанова В.Б., Присяжнюк О.В.)
у справі № 818/5272/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СКС Консалд»
до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
У червні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС Консалд» (далі - позивач, ТОВ «СКС Консалд») звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області), в якому просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.05.2011 № 0000722312/0/41489 та № 0000732312/0/41485.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 , залишеною ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 без змін, в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2013 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.08.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що на момент проведення перевірки за позивачем рахується кредиторська заборгованість, яка виникла в результаті придбання запчастин та погашена не була, а відтак є безповоротною фінансовою допомогою. Крім того, за твердженням податкового органу господарські операції між позивачем та ТОВ «Вакко» є безтоварними, а відтак ТОВ «СКС «Консалд» безпідставно віднесено до складу витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями з вказаним контрагентом. До таких висновків податковий орган прийшов в результаті аналізу податкової інформації, відповідно до якої у ТОВ «Вакко» відсутні реальні можливості для здійснення господарської діяльності. Також податковий орган посилається на протокол допиту ОСОБА_1 , яка пояснила, що, будучи директором ТОВ «Вакко» ніякого відношення до діяльності підприємства не мала. Підприємство в період з 2009 року по 2010 рік використовували вказане підприємство для прикриття незаконної діяльності. Позивачем не надано до перевірки такого обсягу документів, які б могли підтвердити реальність господарських операцій.
Позивач письмово проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін (Т.3, а.с. 245-247).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «СКС Консалд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт № 2884/2312/34451495/43 від 29 квітня 2011 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 1.22.1 пункту 1.22, пунктів 1.23, 1.32 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1,підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 228, частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв`язку з невключенням до складу валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої у звітному періоді, а саме - кредиторської заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Кепітал Енерго Систем», державну реєстрацію якого припинено у зв`язку з визнанням підприємства банкрутом, а також неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості запасних частин до ліфтів, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакко» на підставі договору поставки № 22/07-09 від 22 липня 2009 року, з підстав його нікчемності.
Також, встановлено порушення ТОВ «СКС Консалд» пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ «Вакко» в ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000722312/0/41489 від 26 травня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 359 298,00 грн. (287 438,00 грн. - основний платіж, 71 860,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0000732312/0/41485 від 26 травня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 173 906,00 грн. (139 125,00 грн. - основний платіж, 34 781,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили про помилковість висновків податкового органу, що суми, які позивачем не сплачено за отриманий позивачем товар, є безповоротною фінансовою допомогою, оскільки зобов`язання позивача за виданими ним векселями фактично не припинені, а навпаки пред`явлені до виконання та виконуються позивачем, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення в даній частині підлягає скасуванню.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходячи з такого.
Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.
Підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що безповоротною фінансовою допомогою є сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
За змістом вказаної норми вбачається, що сума заборгованості платника податку перед іншою особою (кредиторська заборгованість) включається до складу валового доходу платника податку, якщо відпали передбачені законом підстави для стягнення такої заборгованості, у зв`язку з чим товари (роботи, послуги), з придбанням яких у платника податку виникла кредиторська заборгованість, фактично отримані ним безоплатно.
Даний факт має місце в усіх випадках, коли стягнення кредиторської заборгованості з платника податку виключається, зокрема, у випадку припинення юридичної особи кредитора.
Поряд з цим, слід враховувати, що згідно з частиною 1 статті 14 Закону України від 23 червня 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Відповідно до статті 4 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2374-III «Про обіг векселів в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов`язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.
Статтею 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), який запроваджено Конвенцією від 07 червня 1930 року, передбачено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо, зокрема, індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); позовної давності (статті 70 і 71).
Відповідно до статті 11 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту.
Згідно із статтею 16 Уніфікованого закону власник переказного векселя вважається його законним де