ПОСТАНОВА
Іменем України
14 серпня 2019 року
Київ
справа №826/8986/16
адміністративне провадження №К/9901/15409/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/8986/16
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
про визнання постанови протиправною в частині
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2017 року (у складі судді Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Желтобрюх І.Л., суддів Бєлової Л.В., Парінова А.Б.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
13 Червня 2016 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також - КМУ, відповідач) та просила визнання незаконним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (далі - Постанова № 850).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даною постановою, позивач звернулася з апеляційною скаргою.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2017 року скасовано, а позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 незаконною в частині, - залишено без розгляду.
Постановляючи зазначену ухвалу суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем було пропущено строк звернення до суду, передбачений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, та не наведено жодних поважних причин, які перешкодили їй звернутися вчасно, тобто впродовж шести місяців з дня, коли особа дізналася про порушення свого права, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 9 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана 13 червня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/8986/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.
Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапу В.М.
Верховний Суд ухвалою від 13 серпня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 826/8986/16 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 14 серпня 2019 року.
Одночасно з касаційною скаргами заявлено клопотання про участь в судовому засіданні представників, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2019 року.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Зокрема зазначає, що пункт 2 Постанова № 850 вимогам статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) не відповідає, оскільки несправедливо дискримінує позивача в частині її права на отримання грошової допомоги. Однак, суд першої інстанції, в порушення статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та статті 46 Конституції України, не відновив порушених прав позивача, як матері загиблого міліціонера. Крім того зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що строк звернення до суду з адміністративним позовом пропущено не ґрунтуються на матеріалах справи та не відповідають фактичним обставинам справи. Так, на думку позивача, датою, коли вона дізналася, що її права порушено, є дата отримання нею відповіді Міністерства внутрішніх справ про те, що позивач не має права на отримання допомоги згідно Постанова № 850, при цьому лист МВС № 32/2-31 датований 21 січня 2016 року. До зазначеної відповіді, позивач вважала, що має право на отримання одноразової допомоги згідно чинного законодавства.
Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанцій.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року відповідає, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини першої статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Для з`ясування питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити фактичну обставину, з настанням якої позивач дізнався або мав би дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2017 року скасовано, а позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання Постанови № 850 незаконною в частині залишено без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 2 розділу II «Прикінцевих положень» Закону України від 13 лютого 2015 року «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» Кабінетом Міністрів України прийнято оскаржувану постанову від 21 жовтня 2015 року № 850, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівників міліції.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, оскаржувана постанова № 850 Кабінету Міністрів України набрала чинності та була опублікована в бюлетені «Урядовий кур`єр» 31 жовтня 2015 року № 203.
Таким чином, після офіційного оприлюднення нормативно-правового акта будь-яка особа, вважаючи, що таким актом чи окремими його положеннями порушено її права мала можливість оскаржити їх у встановленому законодавством порядку.
Дослідивши обставини, на які посилається позивач, на обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Предметом судового розгляду в даному випадку є саме нормативно-правовий акт, дія якого безпосередньо пов`язана з моментом його офіційного оприлюднення у спосіб визначений законом. Як було зазначено вище, оскаржувана постанова відповідача № 850 була опублікована в бюлетені «Урядовий кур`єр» 31 жовтня 2015 року № 203 та з цієї дати набрала чинності.
Тому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що початок перебігу процесуального строку слід рахувати від моменту отримання нею відповіді Міністерства внутрішніх справ України від 21 січня 2016 року.
У зв`язку із чим колегія суддів, погоджується із висновками судів попередніх інстанції, що позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами.
У відповідності до статті 102 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи