П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 308/12859/13-ц
провадження № 61-29252 св 18
Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват банк» на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Куштана Б. П., Мацунича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст вимог
У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому зазначало, що 18 січня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 4000,00 грн у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування коштами 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг.
Відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував через що утворилася заборгованість, яка станом на 30 червня 2013 року складала 27246,42 грн, з яких: 7831,18 грн - заборгованість за кредитом, 17641,60 грн - заборгованість за процентами, а також 500,00 грн фіксованої частини штрафу і 1273,64 грн процентної складової штрафу.
Посилаючись на викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором від 18 січня 2006 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 грудня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 січня 2006 року в сумі 27246,42 грн, у т.ч. 7831,18 грн боргу за кредитом, 17641,60 грн боргу за процентами, а також 500,00 грн фіксованої частини штрафу і 1273,64 грн процентної складової штрафу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2017 року заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 грудня 2013 року скасовано та ухвалене нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти в сумі 7831,18 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у справі відсутній кредитний договір від 18 січня 2006 року б/н, оскільки наявні документи не утворюють визначеної кредитором сукупності документів, що разом складають договір, тож сторони не уклали договір у формі, що її визначив сам позивач і на додержання якої погодився відповідач. На час розгляду справи судом немає можливості встановленим порядком безспірно з`ясувати умови, на яких були надані банком кошти відповідачу, зокрема, щодо порядку нарахування процентів у відповідних періодах, порядку, строків сплати коштів, структури відповідних платежів, які є регулярними, впливають на сукупну вартість кредиту, а також наявності чи відсутності комісії за несвоєчасне погашення заборгованості, усі ці параметри належать до істотних умов кредитного договору. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки отримання відповідачем коштів в розмірі 7831,18 грн підтверджено, ці кошти підлягають поверненню в порядку статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2017 року, а заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 грудня 2013 року залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 308/12859/13-ц з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
Підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції ПАТ КБ «Приватбанк» обґрунтовував тим, що учасниками справи не заперечується наявність між ними договірних відносини. Указані договірні відносини передбачають права та обов`язки сторін угоди між собою та обов`язок сторін дотримуватися вимог чинного законодавства. ОСОБА_1 підписав заяву, в якій зазначив, що він ознайомлений з Умовами та Правилами кредитування та погодився з ними. Вважає, що підписавши таку заяву, відповідач приєднався до запропонованих банком Умов та Правил надання банківських послуг, які є загальними і їх підписання позичальником не є обов`язковим. Теж стосується і Тарифів банку. Також зазначає, що діями зі сплати коштів банку відповідач визнав факт укладення з банком договору.
Доводи інших учасників справи
Заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Під час розгляду справи суди установили, що 18 січня 2006 року ОСОБА_1 заповнив у відділенні ЗАТ КБ «ПриватБанк» бланк заяви про надання банківських послуг № SAMDN2200004375777, на підставі якої йому була видана платіжна картка № НОМЕР_1.
У заяві зазначено, зокрема, строк дії: 10/07; тип кредитного ліміту: фінансовий фіксований; сума кредитного ліміту: 4000,00 грн; базова процентна ставка: 3% на місяць з розрахунку 360 днів у році; строк дії кредитного ліміту дорівнює строку дії картки; порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості.
У заяві також вказано, що заявник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, висловлює свою згоду, що ця Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.
Суди також установили, що ОСОБА_1 користувався платіжною карткою, одержаною на підставі заяви від 18 січня 2006 року, здійснював відповідні операції тощо. У справі наявний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , що її станом на 30.06.2013 банк визначив за договором від 18.01.2006 б/н, за яким борг склав 27246,42 грн, де: 7831,18 грн - заборгованість за кредитом, 17641,60 грн - заборгованість за процентами, а також 500,00 грн фіксована частина штрафу і 1273,64 грн процентна складова штрафу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кре