РІШЕННЯ
Іменем України
09 серпня 2019 року
Київ
справа №9901/777/18
адміністративне провадження №П/9901/777/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Смоковича М. І.,
суддів Бевзенка В. М., Білоуса О. В., Ханової Р. Ф., Стародуба О. П.,
за участі:
секретаря судового засідання Лещенко Т.П.,
представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника відповідача Белінської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_3 звернулася через свого представника - адвоката Кравця Р.Ю. до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просить скасувати рішення ВРП № 2628/0/15-18 від 16 серпня 2018 року про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (далі також - Рішення).
Позовні вимоги позивач та її представник обґрунтовують тим, що на дату ухвалення спірного Рішення ОСОБА_3 не була суддею Святошинського районного суду міста Києва. Як пояснила позивач, 17 грудня 2015 року Вища рада юстиції (далі - ВРЮ), розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_3 , відкриту на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 09 червня 2015 року № 42/02-15, ухвалила рішення про внесення до Верховної Ради України (далі - ВРУ) подання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги. Постановою від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII ВРУ звільнила ОСОБА_3 з посади судді, а 05 жовтня 2016 року за наказом голови Святошинського районного суду міста Києва її відрахували зі штату цього суду.
Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII ОСОБА_3 оскаржила до Вищого адміністративного суду України, який постановою від 7 червня 2017 року її скасував. Ухвалою від 20 червня 2018 року Касаційний адміністративний суд у Верховному Суді відмовив у задоволенні заяви про перегляд цієї постанови суду.
З огляду на наведені обставини, ВРП, на думку позивача, не мала законних підстав приймати ще одне рішення про звільнення її з посади судді, позбавивши її, окрім іншого, можливості відновити свої порушені права. У цьому зв`язку позивач зазначила, що процедуру поновлення судді на посаді на законодавчому рівні не врегульовано, але прийнявши спірне рішення відповідач, крім того, що звільнив її з посади, якої вона вже не обіймала, позбавив її можливості бути поновленою на посаді, з якої її незаконно звільнили. Крім того, звільнення з підстави, вказаної у спірному Рішенні ВРП, на думку позивача, обмежує їй доступ до професії судді та/або адвоката та по суті є повторним притягненням до відповідальності за одне і те саме діяння, що є недопустимим.
Також позивач звернула увагу на те, що ВРП не мала законних підстав для прийняття спірного Рішення, оскільки якщо аналізувати положення пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя», то можна ствердити, що по-перше, сам факт скасування постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII не заперечує того, що це рішення було прийнято як таке, а по-друге, за описаної ситуації не було законних підстав передавати до ВРП подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_3 з посади судді, відповідно і приймати рішення по суті цього подання. Звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачає наявність подання Дисциплінарної палати ВРП, якого щодо ОСОБА_3 не було і не могло бути.
Ухвалою від 19 вересня 2018 року Верховний Суд відкрив провадження в адміністративній справі за вказаним адміністративним позовом і призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з викликом сторін. Тією самою ухвалою суд встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.
ВРП надіслало відзив на позов, а також матеріали, на підставі яких постановила спірне Рішення. Серед іншого відповідач зазначив, що Рішення ухвалено у повноважному складі ВРП, це Рішення містить посилання на визначені законом підстави його прийняття, а також мотиви, якими керувалася ВРП. Щодо останнього, то відповідач пояснив, що відповідно до статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги. Тобто, остаточне (кінцеве) рішення про звільнення судді з посади, зокрема у цьому випадку, приймала ВРУ.
З огляду на те, що постановою від 07 червня 2017 року Вищий адміністративний суд України скасував постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_3 з посади судді (на підставі якої прийнято наказ голови Святошинського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року), а Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 20 червня 2018 року відмовив у задоволенні заяви ВРУ про перегляд зазначеної постанови суду, процес звільнення судді ОСОБА_3 . (з 20 червня 2018 року) не був завершений.
У цьому зв`язку відповідач додав, що до повноважень ВРП не віднесено вирішення питань про поновлення суддів на посадах. Між тим, ВРП є єдиним конституційним органом, уповноваженим вирішувати питання про звільнення суддів з посад з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, однією з яких є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15 про внесення подання до ВРУ про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_3 з посади судді за порушення присяги, з огляду на постанову Верховного Суду України від 25 жовтня 2016 року, залишається чинним і враховуючи зміни у правовому регулюванні спірних відносин, які пов`язані з набранням чинності з 30 вересня 2016 року законами України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та «Про судоустрій і статус суддів», ВРП правомірно розглянула подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_3 з посади судді та постановила з цього приводу Рішення.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, просили позов задовольнити повністю.
Представник відповідача заперечила проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані ними докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень та встановив таке.
ОСОБА_3 у червні 1987 року обрана народним суддею Ленінградського районного народного суду міста Києва.
Постановою ВРУ від 19 червня 1997 року № 385/97-ВР призначена на посаду судді Ленінградського районного суду міста Києва безстроково.
Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 ОСОБА_3 переведена на посаду судді новоутвореного Святошинського районного суду міста Києва.
За наслідками розгляду заяви заступника Генерального прокурора України про проведення спеціальної перевірки щодо судді Святошинського районного суду міста Києва проведення спеціальної перевірки щодо судді Святошинського районного суду міста Києва ТСК, відповідно до Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII), склала висновок про порушення ОСОБА_3 присяги судді (далі - Висновок).
Підставою для проведення перевірки у порядку, визначеному Законом № 1188-VII, було те, що 21 січня 2014 року суддя ОСОБА_3 постановила ухвалу у кримінальному провадженні № 12014100030000714 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК). Крім того, 22 січня 2014 року суддя ОСОБА_3 постановила ухвалу в кримінальному провадженні № 759/920/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК.
За аналогічних обставин вчинення кримінального правопорушення 24 січня 2014 року суддя ОСОБА_3 постановила ухвалу у кримінальному проваджені № 759/1040/14-к про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6
17 грудня 2015 року ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_3 , відкриту на підставі Висновку ТСК, ухвалила рішення про внесення до ВРУ подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_3 з посади за порушення присяги судді.
У вказаному рішенні ВРЮ зазначила, що слідчий суддя ОСОБА_3 не забезпечила належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваних, не забезпечила повного та неупередженого судового розгляду, не навела належних і достатніх мотивів та підстав для ухвалення рішень, що є підставою для застосування відповідальності у виді звільнення з посади за порушення присяги.
Рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15 ОСОБА_3 оскаржила в судовому порядку.
Вищий адміністративний суд України як суд першої інстанції постановою від 20 квітня 2016 року задовольнив позов ОСОБА_3 і скасував зазначене рішення ВРЮ.
За наслідками перегляду вказаної постанови Вищого адміністративного суду України за заявою ВРЮ з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у попередній редакції, далі - КАС) Верховний Суд України ухвалив постанову від 25 жовтня 2016 року, якою скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 року і постановив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року №1194/0/15-15.
Між тим, 13 січня 2016 року до ВРУ направлено згадане подання ВРЮ про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_3 з посади за порушення присяги судді.
Постановою ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII ОСОБА_3 звільнено з посади судді Святошинського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді. Зазначену постанову ОСОБА_3 теж оскаржила в судовому порядку.
Вищий адміністративний суд України як суд першої інстанції постановою від 07 червня 2017 року задовольнив позов ОСОБА_3 до ВРУ, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ? ВРП; визнав незаконною та скасував постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1615-VIII про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Постановою від 20 червня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (на підставі підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) відмовив у задоволенні заяви ВРУ про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 07 червня 2017 року у згаданій справі.
Отож, рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1194/0/15-15 про внесення до ВРУ подання про звільнення судді ОСОБА_3 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді залишилося чинним, а рішення ВРУ, прийняте за цим поданням - визнано незаконним та скасовано.
У зв`язку з набранням з 30 вересня 2016 року чинності законами України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) ВРУ листом від 27 липня 2018 року № 04-29/15-1634 надіслала ВРП копію подання ВРЮ від 13 січня 2016 року № 2/0/12-16 про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_3 з посади за порушення присяги судді.
За наслідками розгляду цього подання ВРП, з посиланням на пункт 3 частини шостої статті 126, пункт 4 частини першої статті 131 Конституції України, статті 56, пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), статті 115 Закону № 1402-VIII, прийняла оскаржуване Рішення, яким вирішила звільнити ОСОБА_3 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Не погодившись з правомірністю цього Рішення, ОСОБА_3 звернулася з цим позовом до суду.
При прийнятті рішення суд керувався таким.
У частині першій статті 131 Конституції України (у редакції, яка діяла до 30 вересня 2016 року) було передбачено, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; <…>.
Відповідно до частини п`ятої статті 126 Конституції України (у попередній редакції) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: <…> 5) порушення суддею присяги; <…>.
Відповідно до частини першої статті 111 Закону № 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
У цьому зв`язку треба зауважити, що до набрання чинності з 30 вересня 2016 року законами № 1401-VIII та № 1402-VIII, на законодавчому рівні порядок призначення на посаду судді загальної юрисдикції визначено так, що Президент України за поданням ВРЮ призначав громадянина на посаду судді вперше (на п`ятирічний строк), а обирала на посаду судді безстроково - ВРУ як колегіальний орган законодавчої влади з урахуванням відповідного висновку кваліфікаційної комісії суддів.
Зважаючи на таку (законодавчу) впорядкованість суспільних відносин у сфері правосуддя (чинну до 30 вересня 2016 року), Конституційний Суд України у Рішенні від 16 жовтня 2010 року № 14-рп/2001, серед іншого, констатував, що «саме за змістом функцій кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції та за процедурами їх реалізації поняття «призначення» і «обрання», які вживаються в Конституції України щодо зайняття посади судді, є різними.
З огляду на різну процедуру призначення громадянина на посаду судді, зокрема, те що прийняття відповідного рішення було розподілено між двома суб`єктами - Президентом України та ВРУ (залежно від того призначається кандидат на посаду судді вперше чи суддя обирається безстроково (після завершення п`ятирічного строку повноважень), рішення про звільнення судді у першому випадку ухвалював Президент України (видаючи відповідний указ), у другому - ВРУ шляхом прийняття постанови.
Але в кожному з цих випадків Президент України та ВРУ постановляли (у межах своєї компетенції) рішення щодо звільнення судді за поданням ВРЮ, яка, з огляду на повноваження, які визначено у статті 131 Конституції України, та статті 3 Закону України від 1 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (чинний до січня 2017 року; тут - у редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», далі - Закон № 22/98-ВР та Закон № 192-VIII відповідно), була єдиним у державі конституційним органом, до повноважень якого належало внесення подань про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю (з підстав, визначених у частині п`ятій статті 126 Конституції України).
Відповідно до частини першої, третьої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, викладеній згідно із Законом № 192-VIII) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 - 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після на