ПОСТАНОВА
Іменем України
13 серпня 2019 року
Київ
справа №825/3587/15-а
адміністративне провадження №К/9901/17449/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року у справі №825/3587/15-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 30 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року, відмовив в задоволенні позову в повному обсязі.
Не погодившись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, де порушував питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового судового рішення, яким просив задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог посилався на те, що судами порушено норми матеріального і процесуального права. Вказував, що звільнення проведено на підставі заяви, яка не містила дати її написання, а тому його звільнення відбулося в порушення положень пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року - без змін.
Не погодившись з ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 подав заяву про її перегляд Верховним Судом України з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Вважає неоднаково застосованими судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах положення пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, що, на думку заявника, підтверджується ухвалами Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 826/19598/15 (К/800/11531/16) та від 26 травня 2017 року у справі № 826/27021/15 (К/800/16342/17).
Верховний суд України ухвалою від 25 жовтня 2017 року відкрив провадження у справі за даною заявою для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Заява зареєстрована у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду 07 лютого 2018 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2018 року у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Шарапа В.М. (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.
За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючий суддя), Радишевська О.Р., Уханенко С.А на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н.Богданюк від 07 червня 2019 року №652/0/78-19.
29 липня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду, у зв`язку з постановленням Верховним Судом 25 липня 2019 року ухвали №К/9901/17449/18 про відведення судді-доповідача Кашпур О.В. від участі у розгляді справи №825/3587/15-а, визначено новий склад суду: Єресько Л.О. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Загороднюк А.Г., Калашнікова О.В.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 08 серпня 2019 року дана справа прийнята до провадження та призначена до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи на 09 серпня 2019 року.
Перевіривши наведені позивачем доводи, Верховний Суд вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На момент звільнення позивача відносини, що виникали у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулювалися Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо інше не передбачено цим законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частиною першою статті 30 Закону України "Про державну службу" передбачені підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі. В цьому випадку до спірних правовідносин підлягають застосування норми Кодексу законів про працю України, якими передбачено загальні підстави припинення державної служби.
Загальні підстави припинення трудового договору визначені приписами статті 36 КЗпП України, пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За такого правового врегулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.
Не