ПОСТАНОВА
Іменем України
13 серпня 2019 року
Київ
справа №815/3715/16
адміністративне провадження №К/9901/6624/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та касування рішення № 300-16 від 15 червня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Вербицька Н. В., суддів: Джабурія О. В., Крусян А. В.,
в с т а н о в и в :
І. Суть спору
1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15 червня 2016 року № 300-16, яким йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання його біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він у 2015 році звернувся до УДМС в Одеській області про надання захисту в Україні, проте отримав повідомлення № 231 від 06 липня 2016 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення від 15 червня 2016 року № 300-16.
3. Позивач вказує, що є громадянином Іраку, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності з причин, що у разі повернення до країни походження може стати жертвою не вибіркового насилля через масові порушення прав людини.
Вважаючи рішення ДМС України від 15 червня 2016 року № 300-16 протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про його скасування.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
4. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.
5. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, факти, повідомлені позивачем стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності не можуть бути визнані підставою для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Крім того, суд першої інстанції в своїй постанові від 22 вересня 2016 року зауважив, що за сімейним станом позивач одружений з 03.09.2014 року на громадянці України ОСОБА_3 , що є підставою для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року суд вирішив:
- скасувати рішення суду першої інстанції;
- прийняти по справі нову постанову про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірними та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання вчинити певні дії;
- скасувати рішення Державної міграційної служби України № 300-16 від 15.06.2016 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення відповідача № 300-16 від 15.06.2016 року;
- в іншій частині позову відмовлено.
7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково апеляційну скаргу позивача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення відповідача про відмову в наданні статусу біженця або особою, що потребує додаткового чи тимчасового захисту, є безпідставним, прийнято без урахування ситуації в країні походження позивача, а висновок відповідача про відсутність в нього умов, необхідних для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є недоведеним.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового чи тимчасового захисту, прийнято без урахування всіх обставин, на які посилалася позивач, в зв`язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. У грудні 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України, яка у січні 2018 року передана на розгляд до Верховного Суду.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
9. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу: - скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Крім того, скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 815/3715/16 не враховано, що обґрунтоване побоювання загинути є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
10. Строк легального перебування позивача на території України закінчився 30 вересня 2014 року. Через небажання повертатися до родичів в Ірак у зв`язку з нестабільною соціально-політичною ситуацією в країні заявник здійснив звернення за захистом, яке відбулося у порушення норм діючого законодавства, а саме 26 жовтня 2015 року.
11. Під час інтерв`ю позивач зазначив, що наразі відсутня можливість повернутися до Іраку, крім того його рідне місто Мосул перебуває під контролем радикалів угрупування ІДІЛ, ситуація в якому виникла нестабільна, військова, у зв`язку з чим населення вимушено здійснювати внутрішнє переселення, а також виїжджати до інших міст.
Крім того, найближчі родичі шукача захисту, а саме батько матір та три сестри наразі проживають в таборі для біженців. Проте незважаючи на регулярний зв`язок із батьками, в тому числі через родичів з м. Багдад , шукач захисту не надав жодного матеріального підтвердження щодо перебування членів родини в таборі для біженців, інформація надана виключно зі слів шукача захисту. За словами позивача, він не бажає приймати участь у бойових діях, крім того на території Іраку відсутня можливість працевлаштування.
12. Скаржник в касаційні скарзі зауважив, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги те, що діяльність самовизнаної Ісламської держави не може розглядатися як причина неможливості повернення позивача на Батьківщину, оскільки позивачу ніколи не погрожували представники терористичних угрупувань ані під час його перебування в Іраку, ані під час проживання в Україні. Позивач має можливість добровільного повернення до Іраку, у тому числі до регіонів проживання сунітів.
Також на думку скаржника позивачем не доведено існування будь яких ризиків або загроз життю у разі повернення до контрольованих владою країни регіонів Іраку. Крім того Голова Міністерства оборони Іраку зазначив, що наразі ІДІЛ контролює менш ніж 16 відсотків території Іраку.
13. Позивач заперечення на касаційну скаргу не подавав.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Іраку, за національністю - араб, за віросповіданням мусульманин-суніт, має повну середню та вищу освіту, одружений.
15. У 2007 році позивач прибув до України (м. Одеса) легально, на підставі національного паспорту та студентської візи, з метою отримання вищої освіти. З моменту приїзду до України в 2013 році одноразово повертався на Батьківщину з метою отримання нового національного паспорту. Згідно матеріалів справи, він перебував в Іраку протягом двох з половиною місяців, до 18.11.2013 року, після чого повернувся до України та більше її територію не покидав. Після здобуття вищої освіти в 2014 році іноземець мав намір повернутись на Батьківщину, у чому завадив напад на рідне місто Мосул радикального угрупування ІДІЛ.
16. Позивач 26 жовтня 2015 року звернувся до управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця (а.с.93).
17. За результатами розгляду документів, щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця, ГУ ДМС України в Одеській області складений висновок від 17 травня 2016 року по справі №2015OD0302 щодо відмови позивачу у наданні статусу біженця. (а.с. 55-56).
18. Рішенням Державної міграційної служби України від 15 червня 2016 року №300-16, з посиланням на п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" підтримано висновок управління міграційної служби в Одеської області та відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (а.с. 89).
19. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача позивач звернувся в суд за захистом свого порушеного права.
IV. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
20. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2017 року було відкрито провадження в адміністративній справі № 815/3715/15 за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та касування рішення № 300-16 від 15 червня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання вчинити певні дії.
21. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги К/9901/6624/18 за правилами пункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
22. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2018 року для розгляду справи № 815/3715/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Желтобрюх І.Л., суддів: Бевзенко В.М., Білоус О.В. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2019 року для розгляду справи № 815/3715/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
23. Ухвалою судді Верховного Суду від 09.08.2019 дану адміністративну справу призначено до касаційного розгляду.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції на час виникнення спірних правовідносин)
24. Кодекс адміністративного судочинства України.
24.1. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
24.2. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
24.3. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Конституція України.
25.1. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
26.1. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
26.2. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належно