Постанова
Іменем України
31 липня 2019 року
м. Київ
справа № 522/13151/13-ц
провадження № 61-11462св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. 0., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя- доповідач)
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2017 року у складі суддів: Ващенко Л. Г., ВадовськоїЛ. М., Колеснікова Г. Я.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - нежиле приміщення загальною площею 75,50 кв. м та нежиле приміщення підвалу площею 125 кв. м по АДРЕСА_1 шляхом укладення банком від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою- покупцем і виселення відповідача разом з іншими особами зі спірного приміщення.
Позов обґрунтовано тим, що 30 жовтня 2007 року між банком і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 197 375 доларів 13 центів США зі сплатою 11,04 % річних на строк до 30 жовтня 2017 року. У забезпечення виконання кредитного договору 01 листопада 2007 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нежиле приміщення загальною площею 75,50 кв. м та нежиле приміщення підвалу площею 125 кв. м по АДРЕСА_1
Посилаючись на те, що позичальник належним чином не виконувала умови кредитного договору, допустила заборгованість з повернення кредиту та процентів, загальна сума заборгованості станом на 15 квітня 2013 року становить 319 348 доларів 04 центи США, майновий поручитель взяв на себе обов`язок відповідати за неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань, банк просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 січня 2014 року позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від ЗО жовтня 2007 року у розмірі 319 348 доларів 04 центи США звернуто стягнення не предмети іпотеки - нежиле приміщення загальною площею 75,50 кв. м та нежиле приміщення підвалу площею 125 кв. м по АДРЕСА_1 шляхом укладення банком від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою- покупцем. У позові про виселення відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначають і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Названі та інші повноваження на здійснення дій з продажу предмету іпотеки від імені іпотекодавця будь-якій особі-покупцеві у разі порушення основного зобов`язання містяться у договорі іпотеки, укладеному між відповідачем та позивачем, у розділі, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. На момент укладення договору іпотеки сторони прийшли згоди про те, що перелік зазначених у договорі іпотеки повноважень з продажу предмету іпотеки іпотекодержателем не є вичерпним. Виконання рішення суду стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права безпосереднього продажу конкретному покупцю неможливо без надання позивачу прав для подальшого його реалізації. Згідно частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести
рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно з частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, тобто позивач вважає, що відповідач та будь-які інші особи підлягають виселенню з житлового будинку по АДРЕСА_1, в якому знаходяться нежитлові приміщення, що є предметом іпотеки, виходячи за межі чинного законодавства та спору у справі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд переглядав справу неодноразово.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2017 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 січня 2014 року у частині задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судового збору скасовано, відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне -застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону. Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту про задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий: на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (правова позиція Верховного суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17). Зважаючи на те, що умовами договору іпотеки у тому числі передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем умов кредитного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом, зокрема, продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі- продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, необхідно відмовити банку у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки на підставі рішення суду. Банк у встановленому законом порядку не оскаржив рішення суду першої інстанції у частині відмови у позові про виселення. Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів стосовно незаконності рішення суду першої інстанції про відмову банку у позові про виселення, тому законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевірена судом апеляційної інстанції у частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "Приватбанк" просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що умовами договору іпотеки вибір способу звернення стягнення на предмет іпотеки є прерогативою іпотекодержателя, у тому числі й у випадку продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", що не враховано апеляційним судом.
РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
02 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.