Постанова
Іменем України
12 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 653/3663/17
провадження № 61-5980св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 30 травня 2018 року у складі судді Венглєвської Н. Б., постанову Херсонського апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Кузнєцової О. А., Приходько Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У жовтні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 про визнання наказу про звільнення недійсним, у зв`язку з існуванням іншого наказу.
Позовна заява мотивована тим, що 15 червня 2015 року на підставі письмового трудового договору ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем на постійну роботу на посаду бухгалтера прийнята ОСОБА_2, на яку покладено зобов`язання виконувати - звітність підприємства, ведення каси, звірка з поставниками, про що був виданий наказ від 15 червня 2015 року № 3.
Наказом ФОП ОСОБА_1 від 30 червня 2016 року № 137 ОСОБА_2 була звільнена з роботи - за згодою сторін.
За весь час роботи впродовж року, ОСОБА_2 щомісячно отримувала заробітну плату у розмірі 1 350 грн, що було передбачено трудовим договором від 15 червня 2015 року. Гроші в рахунок заробітної плати ОСОБА_2 брала із каси.
Позивач зазначає, що у травні 2016 року у продавця належного ФОП ОСОБА_1 магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" ОСОБА_3 було виявлено нестача товару у великих розмірах. Ця матеріально-відповідальна особа була безпосередньо пов`язана з бухгалтером ОСОБА_2, яка вела грошовий облік товарів та через касу проводилися усі розрахункові операції. За цим фактом відносно продавця ОСОБА_3 СВ Генічеського ВП ГУНП відкрито кримінальне провадження.
У листопаді 2016 року проведена документальна ревізія матеріально-відповідальної особи ОСОБА_3, згідно з актом від 15 листопада 2016 року встановлено нестачу грошових коштів у касі на суму 133 327,76 грн, а так само встановлено нестачу грошових коштів у касі на суму 11 606 грн, чим доведено присвоєння готівкових коштів бухгалтером ОСОБА_2 шляхом зловживання службовим становищем.
Крім того, у документах бухгалтерського обліку було виявлено наказ ФОП ОСОБА_1 № 4 від 30 червня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади бухгалтера - за згодою сторін. Позивач зазначає, що цей наказ є підробленим самою ОСОБА_2 з метою ухилення від відповідальності за крадіжку коштів ФОП ОСОБА_4 . Оскільки, існує два накази про звільнення ОСОБА_2, які суперечать один одному, а справжність жодного з них не встановлена у передбаченому законом порядку, звернувся з вищевказаним позовом до суду.
На підставі викладеного ФОП ОСОБА_1 просив визнати наказ ФОП ОСОБА_1 від 30 червня 2015 року № 4 про звільнення з посади бухгалтера ОСОБА_2 з 30 червня 2015 року за згодою сторін недійсним, у зв`язку з її звільненням з посади 30 червня 2016 року на підставі наказу № 137.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 30 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено існування трудових відносин нім ним та відповідачем після 30 травня 2015 року.
При цьому, суд зазначив, що оскільки між сторонами існували трудові відносини, які були припинені за згодою сторін, то підстави для застосування норм цивільного законодавства, які регулюють порядок визнання цивільно-правових договорів недійсними (статті 203, 215 ЦК України), для визнання наказу роботодавця про звільнення працівника недійсним відсутні.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 30 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У 16 березня 2019 року ФОП ОСОБА_1 подав до Верховного Суду, касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що неправильним є висновок судів про те, що позивач неправильно обрав засіб захисту своїх прав. Оскільки, вимоги про визнання правочину недійсним передбачено пунктом 2 частиною першою статті 16 ЦК України. Тому, незважаючи на те, що між сторонами більше року існували трудові правовідносини, нормами КЗпП України не передбачено припинення трудових відносин шляхом підроблення наказів про звільнення, тому оспорюваний наказ є недійсним на підставі статей 203, 215, 230 ЦК України.
Доводи інших учасників справи
06 серпня 2019 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу. У письмових запереченнях відповідачка зазначила, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені. Просила в задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржене рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
05 липня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.