Постанова
Іменем України
07 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 502/1829/16-ц
провадження № 61-33413св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року у складі судді Масленикова О. А. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Плавич Н. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на користь банку 21 594,86 грн заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування заявлених вимог банк посилався на те, що 30 листопада 2011 року між сторонами укладено договір шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (далі - Умови), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами Банку, які викладені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконував, унаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом, яка станом на 30 червня 2016 року становила 21 594,86 грн, з яких: 1 450,87 грн заборгованість за кредитом, 15 562,17 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 3 077,30 грн заборгованість з пені та комісії, 500 грн штраф (фіксована частина), 1 004,52 грн штраф (процентна складова).
Посилаючись на викладене, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" просило позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Кілійський районний суд Одеської області рішенням від 12 грудня 2016 року позов банку задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" 16 876,09 грн заборгованості за кредитним договором та 1 378 грн судових витрат, а всього 18 254,09 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість. Розмір нарахованих банком процентів за користування кредитними коштами підлягає зменшенню, оскільки банк їх нарахував у подвійному розмірі не повідомивши про це ОСОБА_1, а розмір пені підлягає стягненню в межах позовної давності. Нараховані банком штрафи стягненню не підлягають, оскільки це призведе до подвійної відповідальності.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 29 червня 2017 року рішення Кілійського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року залишив без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню, ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій 18 липня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кілійського районного суду Одеської області від 12 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його умов, однак матеріали справи не містять відомостей щодо укладення кредитного договору, в якому чітко визначено умови надання кредиту та його погашення.
В анкеті-заяві від 30 листопада 2011 року він лише виявив бажання оформити на своє ім`я кредитний ліміт за платіжною карткою кредитка "Універсальна" та погодив, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Надані банком Умови та Правила надання банківських послуг не містять його підпису і суд не встановив, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг є складовою укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме їх відповідач мав на увазі підписуючи заяву позичальника, та, відповідно, брав на себе зобов`язання зі сплати винагороди та неустойки за порушення умов кредитного договору.
Крім того, банк пропустив позовну давність для звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки із поданих ним розрахунків вбачається, що черговий платіж відповідач прострочив з 15 січня 2013 року, однак суди проігнорували цей факт.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Кілійського районного суду Одеської області.
Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
01 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю .
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 30 листопада 2011 року між АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
До кредитного договору банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг викладених на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/.
У зв`язку з неналежним виконанням боржником умов укладеного договору, утворилася заборгованість, яка станом на 30 червня 2016 року за розрахунком банку становить 21 594,86 грн, з яких: 1 450,87 грн заборгованість за кредитом, 15 562,17 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 3 077,30 грн заборгованість з пені та комісії, 500 грн штраф (фіксована частина), 1 004,52 грн штраф (процентна складова).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних
справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПРИВАТБАНК").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.