Постанова
Іменем України
08 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 541/1996/16
провадження № 61-33816св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Донецький гірничо-економічний технікум, Міністерство освіти та науки України, Управління Державної казначейської служби України у
м. Донецьку Донецької області, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області у складі судді Сидоренка Ю. В. від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Дорош А. І., Кузнєцової О. Ю. від 22 травня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до Донецького гірничо-економічного технікуму (далі - ДГЕТ), Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України), Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області (далі - УДКСУ у м. Донецьку), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час простою та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 24 вересня 1984 року працювала методистом в ДГЕТ.
Із квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей проводиться антитерористична операція та територія м. Донецька є тимчасово непідконтрольною українській владі.
В результаті вище вказаних подій, вона була вимушена залишити місце свого постійного проживання та місце роботи.
Починаючи з липня 2014 року по теперішній час, відповідач не виплачує їй заробітну плату, посилаючись на відсутність коштів. Вона неодноразово усно зверталася до керівництва технікуму з вимогою про проведення з нею остаточного розрахунку, однак їй відмовили у виплаті належних коштів.
Крім того, ДГЕТ повідомив, що згідно з наказом № 03-к від 06 лютого
2015 року її відправили у відпустку без збереження заробітної плати до стабілізації ситуації в м. Донецьку та відповідно звільнили з роботи за згодою сторін з 15 липня 2015 року на підставі наказу № 28-к від 15 липня 2015 року.
На підставі статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" вважала ці накази недійсними та такими, що не створюють для неї ніяких правових наслідків.
Посилалася на те, що відповідно до статті 34, частини третьої статті 113 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за час вимушеного простою.
Відповідач ДГЕТ не виконав вимоги постанови Кабінету Міністрів України
№ 595 від 07 листопада 2014 року про переміщення на територію, на якій органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і залишився на тимчасово окупованій території.
Оскільки засновником ДГЕТ є МОН України, а згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про оплату праці" джерело коштів на оплату праці працівників для установ і організацій, що фінансуються з бюджету це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та інших джерел, а розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів здійснюють органи казначейства, вважала належними відповідачами також МОН України, УДКСУ у м. Донецьку та ДКСУ.
Посилаючись на зазначені обставини, просила суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість по заробітній платі за період з 1 липня 2014 року по 31 грудня 2014 року у розмірі 33 074, 24 грн, середній заробіток за час простою за період з 01 січня 2015 року по 29 серпня 2016 року у розмірі 116 040, 06 грн та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати у розмірі 13 056, 65 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миргородського районного суду Полтавської області
від 23 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність перед нею у ДГЕТ заборгованості із заробітної плати та її розмір. Також, оскільки позивач не перебувала у трудових відносинах з МОН України, УДКСУ у м. Донецьку, ДКСУ, то в розумінні норм КЗпП України вони не є особами, які повинні виплачувати позивачу заборгованість із заробітної плати.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2017 року рішення Миргородського районного суду Полтавської області від 23 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлені вимоги, зокрема наявність заборгованості зі сплати заробітної плати. Оскільки ДГЕТ знаходиться на непідконтрольній території, а відповідно до листа Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 27 липня 2014 року приймання для пересилання поштових відправлень до м. Донецька призупинено, тому витребувати дані щодо наявності заборгованості роботодавця перед позивачем суд позбавлений можливості. Разом з тим, ці обставини не знімають з позивача процесуального обов`язку щодо доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Заявляючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час простою
з 01 січня 2014 по 29 серпня 2016 року, позивачем не доведено наявності факту простою в розумінні статті 113 КЗпП України та не надано доказів щодо її перебування в зазначений час на своєму робочому місці.
Також за повідомленням Донецької торгово-промислової палати за
№ 195/12.1-20 від 20 лютого 2017 ДГЕТ з заявою про видачу сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) до їх установи не звертався, що також вказує на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин вимог частини третьої
статті 113 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи № 541/1996/16-ц із суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"
(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
07 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 541/1996/16-ц передано судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ДГЕТ, який знаходиться на непідконтрольній території, не виплатив їй заробітну плату у повному обсязі. Оскільки МОН України, як представник роботодавця, здійснювало фінансове забезпечення відповідної установи, а УДКСУ
у м. Донецьку Донецької області та ДКСУ здійснювали казначейське обслуговування бюджетних коштів, а тому виплата заробітної плати підлягала здійсненню на загальних умовах.
Просила врахувати, що відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб Державної податкової інспекції України про суми виплачених доходів № 28 від 12 серпня 2016 року ДГЕТ перерахувало суми єдиного внеску за третій квартал 2014 року по її заробітній платі, проте самої заробітної плати на її рахунок не надходило.
Стверджувала, що виписка з карткового рахунку, відкритого в
АТ КБ "ПриватБанк" свідчить про те, що виплата заробітної плати їй проводилася через установу АТ КБ "ПриватБанк", що у свою чергу було можливим лише на підставі зарплатного проекту, укладеного між ДГЕТ і відповідною установою банку, та за умови її письмової згоди на таку форму розрахунку. Фактичні надходження коштів на її картковий рахунок від ДГЕТ свідчать про наявність вищевказаних умов і виключають можливість готівкового розрахунку по заробітній платі.
Учасниками справи відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Із копії трудової книжки ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій встановили, що позивач 24 вересня 1984 року прийнята на посаду методиста в Донецький гірничо-економічний технікум.
Згідно з наказом ДГЕТ № 03-ко від 06 лютого 2015 року позивачу
з 09 лютого 2015 року надано відпустку без збереження заробітної плати.
Наказом ДГЕТ № 28-к від 15 липня 2015 року ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін на підставі статті 36 Кодексу законів про працю України.
ОСОБА_1 18 травня 2015 року взята на облік в Миргородському районі Полтавської області як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
На час розгляду справи ДГЕТ знаходився на тимчасово окупованій території у місті Донецьку та не перемістився на підконтрольну Україні територію.
Із довідки Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області № 8028
від 12 серпня 2016 року та виписки з карткового рахунку
АТ КБ "ПриватБанк" судами встановлено, що за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року остання виплата заробітної плати позивачеві за даною карткою була проведена 26 червня 2014 року в сумі 879, 11 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права