ПОСТАНОВА
Іменем України
09 серпня 2019 року
м. Київ
справа №826/4309/17
адміністративне провадження №К/9901/46722/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2017р. (суддя - Добрянська Я.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018р. (судді - Ключкович В.Ю., Губська О.А., Троян Н.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Національний кредит", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" Паламарчука В. В . та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб спільним рішенням виплатити 395 969, 28 грн., а саме: 324 891, 48 грн. - заборгованість за договорами банківського вкладу, 57 993, 13 грн. - сума на яку збільшується заборгованість з урахуванням індексу інфляцій; 13 084, 67 - 3 % річних.
- стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" Паламарчука В.В. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування моральної шкоди у сумі 500 000, 0 грн.
В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачами протиправно не виплачена вся сума вкладів, а виплату різниці таких вкладів у порядку четвертої черги як кредитору вважає протиправною.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2017р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018р., у задоволенні позову відмовлено.
З такими рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обгрунтування касаційної скарги посилався на те, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсні обставини по справі, не надали належної оцінки доказам, наслідком чого стало ухвалення рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, посилався на те, що відповідачами в односторонньому порядку змінено умови договору, що є неприпустимим та суперечить самим принципам цивільного законодавства.
Крім того посилався на те, що Фонд гарантування не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування, але не обмежений законодавством у можливості її збільшити.
У відзиві на касаційну скаргу Уповноважена особа Фонду просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.05.2015р. між ПАТ "Банк Національний кредит" та позивачем укладено договір № DF3190/2015-33 депозитного вкладу "Соціальний" строком на 3 місяці (92 дні) в національній валюті (з капіталізацією процентів) за умовами якого банк відкриває вкладнику депозитний рахунок НОМЕР_1, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 241 046, 5 грн. в національній валюті гривня на умовах цього договору та договір №DF3189/2015-33 депозитного вкладу "Соціальний" строком на 3 місяці (92 дні) в національній валюті (з капіталізацією процентів) за умовами якого банк відкриває вкладнику депозитний рахунок НОМЕР_1 , а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 241 046, 5 грн. в національній валюті гривня на умовах цього договору.
На виконання умов вищезазначених договорів позивачем внесені кошти у розмірі 241 046, 5 грн. та 241 046, 5 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами від 25.05.2015р. №14682324 та № 14682323.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 05.06.2015р. №358 "Про віднесення ПАТ "Банк Національний кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.06.2015р. №114 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Банк Національний кредит", згідно з яким з 08.06.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк Національний кредит".
На підставі постанови Правління Національного банку України від 28.08.2015р. №563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит", рішення виконавчої дирекції Фонду №159 від 28.08.2015р. "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" з 31.08.2015р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит".
25.08.2015р. позивач звернувся до відділення ПАТ "Банк Національний кредит" із заявою про повернення грошових коштів.
08.09.2015р., відповідно до статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд гарантування здійснив позивачу відшкодування коштів в рамках гарантованої суми в розмірі 200 000,0 грн., що не заперечується сторонами.
26.11.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк Національний кредит", до якого, на підставі заяви позивача про включення до реєстру кредиторів від 04.09.2015р., включена грошова вимога ОСОБА_1 на суму 324 891, 48 грн. Вищезазначена вимога віднесена до 4-ї черги.
01.12.2015р. на офіційному сайті Фонду розміщена інформація щодо затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк Національний кредит".
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 10.12.2015р. №285 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато задоволення вимог кредиторів третьої черги, відповідно до ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Станом на 25.10.2016р. виплачено 14 % від загальної суми вкладів вимог кредиторів третьої черги.
Позивач, не погоджуючись з черговою відмовою відповідача у поверненні коштів, що перевищують гарантовану суму відшкодування, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що передбачений статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", перелік черговості кредиторів є вичерпним, а посилання позивача на незадовільний стан здоров`я та необхідність повернення коштів не є підставою відповідно до вимог чинного законодавства для позачергового задоволення його кредиторських вимог.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що приймаючи рішення про включення позивача до четвертої черги кредиторів Уповноважена особа діяла на підставі, в межах і спосіб, передбачені Конституцією України та Законами України, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розглядаючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що дані відносини є публічно-правовими, а справа належить до юрисдикції адміністративного суду.
Однак із даним висновком колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на наступне.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Пунктом 1 частини другої зазначеної статті визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цьому приписі термін "суб`єкт владних повноважень" згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України позначає суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 згаданого Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.