ПОСТАНОВА
Іменем України
12 серпня 2019 року
Київ
справа №815/1825/15
адміністративне провадження №К/9901/1223/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
Судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 815/1825/15
за позовом ОСОБА_1
до Державної фіскальної служби України, Південної митниці Міндоходів, третя особа: Державна казначейська служба України, про визнання незаконними п.2 наказу № 598-о від 19.02.2015 року, наказу № 30-о від 02.03.2015 року,
про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду (прийняту у складі головуючого судді - Кравченка М.М., суддів - Марина П.П., Токмілової Л.М.) від 20 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Градовського Ю.М., суддів: Кравченко К.В., Лукянчук О.В.) від 23 вересня 2015 року, -
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Позивач звернувся з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Південної митниці Міндоходів, третя особа: Державна казначейська служба України, в якому просив:
1.1. Визнати незаконними п.2 наказу № 598-0 від 19.02.2015 року та наказ № 30-о від 02.03.2015 року.
1.2. Стягнути моральну шкоду у розмірі 300000 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 20000 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03.11.2009 року Одеський окружний адміністративний суд у справі № 2а-7400/08/1570 своєю постановою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України, треті особи: Державна казначейська служба України, Південна митниця Міндоходів, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на юридичні послуги - задовольнив частково, скасував наказ Голови Державної митної служби України № 663-к від 25.04.2008 року в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Крім того, суд зобов`язав Державну митну службу України поновити позивача на роботі в Державній митній службі України на аналогічній займаній ним до звільнення посаді.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 20 квітня 2015 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:
3.1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд не знаходить підстав для задоволення позову з огляду на відсутність порушеного права позивача, яке на час розгляду справи підлягало б захисту. Крім того, суд зазначає, що у разі задоволення позовних вимог, це призведе до погіршення становища позивача як особи, яка звернулася до суду за захистом своїх трудових прав. У той же час позивач не довів в чому саме полягає завдана йому моральна шкода та не навів жодних обґрунтувань з приводу її розміру, тому підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди суд не встановив.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 23 вересня 2015 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:
5.1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
5.2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року - залишити без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
7. 29 вересня 2015 року ОСОБА_1 (касатор) подав касаційну скаргу.
8. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить:
8.1. Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року у справі № 815/1825/15, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
9. У касаційній скарзі не заявлено жодних клопотань.
10. 30 жовтня 2015 року Державною фіскальною службою України було подано заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач просить:
10.1. Залишити без задоволення касаційну скаргу позивача.
10.2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року - без змін.
РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
11. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2015 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та установлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
11.1. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
12. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:
12.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у березні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до Державної фіскальної служби України, Південної митниці Міндоходів, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання незаконними п.2 наказу №598-о від 19 лютого 2015 року, наказу №30-о від 02 березня 2015 року, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу.
14. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 03 листопада 2009 року Одеський окружний адміністративний суд своєю постановою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України, треті особи: Державна казначейська служба України, Південна митниця Міндоходів, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на юридичні послуги задовольнив частково, скасував наказ Голови Державної митної служби України №663-к від 25 квітня 2008 року в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Крім того, суд зобов`язав Державну митну службу України поновити позивача на роботі в Державній митній службі України на аналогічній займаній ним до звільнення посаді.
15. Одеський апеляційний адміністративного суд своєю постановою від 01 грудня 2010 року апеляційні скарги Державної митної служби України та Південної митниці задовольнив, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року скасував та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивача відмовив у повному обсязі.
16. Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 26 листопада 2013 року постанову Одеського апеляційного адміністративного суду скасував та залишив в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду.
17. 07 жовтня 2014 року Одеський окружний адміністративний суд виніс ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження по справі №2а-7400/08/1570, в якій замінив боржника виконавчого провадження з виконання виконавчого листа по адміністративній справі № 2а-7400/08/1570 від 03 листопада 2009 року - Державну митну службу України (ідентифікаційний код 00033005) її правонаступником - Державною фіскальною службою України (ідентифікаційний код 39292197), в зв`язку із реорганізацією.
18. 19 лютого 2015 року Державна фіскальна служба України на виконання рішення суду видала наказ №598-о, яким в п.1 скасувала наказ Державної митної служби України від 25 квітня 2008 року №663-к в частині звільнення позивача із займаної посади та п.2 цього ж наказу поновила позивача на аналогічній займаній ним до звільнення посаді.
19. На виконання наказу Державної фіскальної служби України №598-о від 19 лютого 2015 року голова комісії по реорганізації Південної митниці Міндоходів видав наказ №30-о від 02березня 2015 року про поновлення позивача на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №6 митного поста "Одеса - Порт" Південної митниці Міндоходів.
20. Позивач вважає, що п.2 наказу Державної фіскальної служби України №598-о від 19 лютого 2015 року та наказ Південної митниці Міндоходів № 30-о від 02 березня 2015 року незаконні та підлягають скасуванню, так як не відповідають ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року по адміністративній справі № 2а-7400/08/1570. Також, позивач не погоджується з рішенням про поновлення його на посаді у Південній митниці Міндоходів оскільки цей орган перебуває у стадії реорганізації та вважає, що він має бути поновлений до Одеської митниці Державної фіскальної служби. Крім того, позивач зазначає, що вказані рішення відповідачів змусили позивача звернутися до суду за захистом своїх прав, чим призвели до значного погіршення стану його здоров`я та завдали йому моральної шкоди.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
21. Рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 13 січня 2011 року у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine), заява №28924/04
21.1. Пункт 50 рішення закріплює, що Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
21.2. Пункт 51. У цій справі національні органи покладалися на той факт, що орган державної влади було ліквідовано без правонаступництва, що стало підставою для закриття провадження щодо цього органу. Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що "інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих" (рішення від 15 липня 2010 року у справі "Нікітіна проти Росії" (Nikitina v. Russia), заява № 47486/07, п. 19, наразі ще не набуло статусу остаточного). Подібний підхід слід застосовувати до судового провадження у справі проти державного органу, в якому особа оскаржує виконавче провадження, враховуючи, що це виконання було і залишається обов`язком держави, незалежно від того, який конкретно орган відповідає за виконання цієї функції у будь-який момент часу. Тому ліквідація відділу Державної виконавчої служби без правонаступництва у цій справі призвела до відмови заявниці у праві на вирішення суті її позову остаточним рішенням суду щодо відшкодування. Отже Суд доходить висновку, що такою відмовою заявницю було позбавлено права на доступ до суду. Таким чином, у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
22. Конституція України від 28 червня 1996 року
22.1. Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
22.2. Суб`єктами завдання шкоди є органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, а також їх посадові чи службові особи.
22.3. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22.4. Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.