Постанова
Іменем України
07 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 755/4576/16-ц
провадження № 61-23355св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мурашова Андрія Юрійовича на рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Рейнарт І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України") про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 2006 року він працював у НАК "Нафтогаз України" на керівних посадах. Наказом від 04 травня 2011 року № 99-К він був призначений на посаду заступника директора департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення НАК "Нафтогаз України", а наказом керівника НАК "Нафтогаз України" від 05 лютого 2015 року № 42-К звільнений з посади з 14 лютого 2015 року. Цей наказ скасовано Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року і наказом в. о. голови правління НАК "Нафтогаз України" від 14 серпня 2015 року № 228-К його поновлено на посаді та прийнято рішення попередити про наступне звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, обумовленими ліквідацією департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення. Наказом керівника НАК "Нафтогаз України" від 11 лютого 2016 року № 45-К його звільнено з посади заступника директора департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення з 12 лютого 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі скороченням штату, проведено частковий розрахунок на день звільнення. Вважає своє звільнення незаконним з підстав порушення відповідачем статей 40, 42, 49-2 КЗпП України, оскільки йому не були запропоновані інші посади відповідної професії та спеціалізації, а також будь-яка інша робота в компанії в період з моменту попередження про наступне вивільнення до дати звільнення. Незаконним звільненням йому завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що він безпідставно був позбавлений джерел доходів і змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: скасувати наказ НАК "Нафтогаз України" від 11 лютого 2016 року № 45-К про звільнення його з посади заступника директора департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення НАК "Нафтогаз України"; поновити його на зазначеній посаді; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та на відшкодування моральної шкоди - 60 000 грн.
В запереченнях на позовну заяву НАК "Нафтогаз України" зазначило, що на підприємстві мали місце зміни в організації виробництва і праці. Обставини щодо фактичних змін штатного розпису та ліквідації департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення були встановлені рішеннями судів у справі № 755/5582/15-ц, які набрали законної сили, тому не потребують доказуванню. Наказом від 14 серпня 2015 № 228-К "По особовому складу" ОСОБА_1 було поновлено з 15 лютого 2015 року на посаді заступника директора департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення, а 16 вересня 2015 року - персонально повідомлено про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням штату, запропоновано 19 вакантних посад, які відповідали його професії, спеціальності, кваліфікації та досвіду роботи, однак він не надав своєї згоди на переведення та не повідомив про свою відмову від запропонованих посад. НАК "Нафтогаз України" отримано згоду профспілкового органу на розірвання з позивачем трудового договору у зв`язку із скороченням штату. В день звільнення позивачу видано трудову книжку та копію наказу про звільнення, проведено розрахунок з виплатою вихідної допомоги. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що звільненням з роботи йому завдано моральної шкоди. Позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про поновлення на роботі. Крім того, у позовній заяві відсутній розрахунок та не зазначено розмір середнього заробітку.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року у складі судді Астахової О. О. позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічно забезпечення НАК "Нафтогаз України" з 15 лютого 2016 року. Стягнуто з НАК "Нафтогаз України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 лютого 2016 року по 23 листопада 2016 року в розмірі 175 221,15 грн. Стягнуто з НАК "Нафтогаз Україна" в дохід держави судовий збір в розмірі 1 752,21 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. В іншій частині -відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в період попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення до дня звільнення його з роботи (з 16 вересня 2015 року по 12 лютого 2016 року включно) в НАК "Нафтогаз України" були вакантні посади, які йому не пропонувалися, і відповідач не довів, що він належним чином виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача. Звільнення з роботи відбулося з порушенням вимог законодавства, тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі в НАК "Нафтогаз України" на посаді заступника директора департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення з 15 лютого 2016 року (13 та 14 лютого 2016 року є вихідними днями). Стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд взяв до уваги заробітну плату ОСОБА_1 за грудень 2015 року, січень 2016 року, а також його середньоденну заробітну плату. Позивач не надав належних доказів того, що внаслідок звільнення він зазнав моральних страждань, тому вимоги про відшкодування моральної шкоди суд вважав необґрунтованими.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року апеляційну скаргу Федорової Т. В. в інтересах НАК "Нафтогаз України" задоволено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року в частині вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, щоухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства. Відповідач вжив усіх можливих заходів щодо працевлаштування ОСОБА_1 на іншій посаді, в період з 23 вересня 2015 року по 07 жовтня 2015 року запропонував йому десять посад, які відповідали його професії, кваліфікації та досвіду роботи шляхом надання письмових пропозицій, однак ОСОБА_1 не надав своєї згоди на переведення та не повідомив про свою відмову від запропонованої роботи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мурашова А. Ю. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року - залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що в період вивільнення ОСОБА_1 в НАК "Нафтогаз України" були вакантними більше двадцяти посад, однак йому було запропоновано лише десять і відповідач не заперечував, що всі наявні на підприємстві вакантні посади позивачу не пропонувалися, тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про дотримання НАК "Нафтогаз України" вимог трудового законодавства при звільненні працівника. Департамент матеріального, господарського та інформаційно-технічно забезпечення НАК "Нафтогаз України" не було ліквідовано, тому зміни в організації виробництва і праці, які потребували звільнення ОСОБА_1, не відбулися, однак апеляційним судом безпідставно визнано ці обставини встановленими та помилково покладено їх в основу рішення. Перевіряючи законність рішення місцевого суду, апеляційний суд не дав належної оцінки тій обставині, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач не перевірив, чи користувався він переважним правом на залишення на роботі.
У липні 2017 року НАК "Нафтогаз України" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11 травня 2018 року справу № 755/4576/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що наказом НАК "Нафтогаз України" від 04 травня 2011 року № 99-К ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника директора Департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення компанії.
Наказом НАК "Нафтогаз України" від 04 грудня 2014 року № 436 "Про затвердження змін до штатного розпису апарату НАК "Нафтогаз України" вирішено ліквідувати департамент матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення.
Згідно з наказом НАК "Нафтогаз України" від 05 лютого 2015 року № 42-К ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 09 лютого 2015 року.
Наказом від 14 лютого 2015 року № 60-К відповідачем було змінено дату звільнення позивача - 09 лютого 2015 року на 14 лютого 2015 року.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року скасовано накази НАК "Нафтогаз України" від 05 лютого 2015 року № 42-К та від 14 лютого 2015 року № 60-К про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в НАК "Нафтогаз України". Стягнуто з НАК "Нафтогаз України" на корись ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 14 лютого 2015 року по 03 червня 2015 року) в розмірі 132 769,12 грн.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 липня 2015 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 червня 2015 року в частині задоволення позовну вимог про скасування наказів про звільнення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення суду змінено, вказано, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді заступника директора департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення НАК "Нафтогаз України" з 15 лютого 2015 року, а також зменшено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 110 138,02 грн та суму судового збору - до 1 344,98 грн. В решті рішення суду залишено без змін.
Наказом НАК "Нафтогаз України" від 14 серпня 2015 року № 228-К "По особовому складу" позивача з 15 лютого 2015 року поновлено на посаді заступника директора департаменту матеріального, господарського та інформаційно-технічного забезпечення та доручено департаменту управління персоналом та соціальної сфери у встановленому порядку попередити ОСОБА_1 про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.