Постанова
Іменем України
07 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 334/8842/15-ц
провадження № 61-28702св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2017 рокуу складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 15 червня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, оформлений заявою позичальника № DNH4KР29540417, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 275,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості. У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 своїх зобов`язань станом на 22 вересня 2015 року в неї утворилася заборгованість в сумі 21 441,45 грн, яка, з урахуванням вже стягнутої рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 12 червня 2014 року заборгованості в розмірі 11 390,21 грн, становить 10 051,24 грн, а також 500 грн - штраф (фіксована частина) і 502,56 грн - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 11 053,80 грн та понесені судові витрати.
В запереченні на позовну заяву ОСОБА_1 зазначила, що позивачем не надано суду доказів отримання нею кредитних коштів, вона не є клієнтом банку, останній не відкрив їй рахунок для здійснення платежів. Наданий позивачем акт прийому-передачі товару від 15 червня 2006 року про те, що відповідно до рахунку-фактури від 15 червня 2006 року продавцем ОСОБА_2 був переданий, а нею як покупцем був прийнятий мобільний телефон та телевізор, є нікчемним, оскільки не скріплений печаткою або товарним чеком продавця. Крім цього, вона просила застосувати позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в позові,посилаючись на те, що строк дії кредитного договору закінчився 15 червня 2008 року і згідно з наданим позивачем розрахунком прострочена заборгованість за кредитом виникла 29 березня 2007 року, тобто з цієї дати банку було відомо про порушення його права та розпочався перебіг позовної давності.
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року у складі судді Гречко Ю. В. в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що умови кредитного договору відповідачем були порушені і станом на 22 вересня 2015 року існує заборгованість, яка з урахуванням відсотків, комісії та штрафних санкцій становить 21 441,45 грн. Поряд з цим банк пред`явив позов з пропуском погодженої сторонами п`ятирічної позовної давності, початок перебігу якої слід обчислювати з дати закінчення дії кредитного договору - 16 червня 2008 року.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість станом на 22 вересня 2015 року за процентами за користування кредитом в розмірі 2 025,39 грн та пеню - в розмірі 2 000 грн, а всього 4 025,39 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати в розмірі 1 218,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 12 червня 2014 рокуу справі № 334/8842/15-ц з відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором, що свідчить про переривання позовної давності. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору станом на 22 вересня 2015 року заборгованість за процентами складає 2 025,39 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності і їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором суперечить положенням статті 61 Конституції України. Крім цього, позивач реалізував своє право на стягнення штрафних санкцій, звернувшись до суду у 2014 році, тому вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з відповідача штрафів не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню. Позивачем правильно визначено період нарахування пені з 16 березня 2014 року по 22 вересня 2015 року, позовну давність до вказаних вимог не пропущено, однак розмір пені - 8 025,85 грн є завищеним, тому на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розміру пені до 2000 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року, а рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом помилково стягнуто заборгованість за кредитним договором, яка утворилася в період з 16 березня 2014 року по 22 вересня 2015 року, оскільки заочним рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 12 червня 2014 року було відмовлено в задоволенні зазначених вимог, тобто в цій справі позивач повторно заявив одну й ту саму вимогу за один і той же період часу, яка ґрунтується на підставі одного й того ж кредитного договору. Крім цього, заочне рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 12 червня 2014 року було скасоване ухвалою цього ж суду від 24 січня 2017 року і справа розглядається Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області, тому висновок апеляційного суду у цій справі про переривання позовної давності є помилковим. З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що прострочена заборгованість виникла 29 березня 2007 року, тому з цієї дати ПАТ КБ "ПриватБанк" дізналося про порушення свого права та розпочався відлік позовної давності, який закінчився 29 березня 2010 року. Крім цього, кредитним договором передбачено строк його виконання до 13 червня 2008 року, тому позовна давність за цим договором спливла 13 червня 2011 року. Оскільки ПАТ КБ "ПриватБанк" вперше звернулося до суду з позовом лише 27 січня 2014 року, то рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності є законним та обґрунтованим.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали з Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, зупинено виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до закінчення касаційного провадження у справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22 травня 2018 року справу № 334/8842/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення апеляційного суду (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам рішення місцевого суду та оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідають.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що 15 червня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з яким кредитор надав позичальнику споживчий кредит у розмірі 2 275,00 грн на строк 24 місяці до 13 червня 2008 року включно зі сплатою 2,09 % щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом.