Постанова
Іменем України
07 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 365/864/16-ц
провадження № 61-17697св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство "Калина",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2017 рокуу складі колегії суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М., Мережко М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Калина" (далі - ПрАТ "Калина", Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат на незавершене виробництво врожаю 2016 року, посилаючись на те, що відповідач є власником земельної ділянки площею 4,0050 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Красненської сільської ради Згурівського району Київської області. Протягом 2005-2015 років зазначена ділянка перебувала в користуванні Товариства на умовах укладеного між сторонами договору оренди землі від 18 вересня 2005 року, зареєстрованого 01 листопада 2005 року у Відділі Держкомзему в Згурівському районі Київської області. Земельна ділянка використовувалася ПрАТ "Калина" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке має замкнутий цикл, у зв`язку з чим на ній проводилися осінньо-польові роботи до моменту закінчення в листопаді 2015 року строку оренди, а саме: здійснювалася передпосівна обробка ґрунту під посів культур врожаю 2016 року (дискування), на що Товариство витратило 2 175,35 грн. Враховуючи, що власнику було повернуто земельну ділянку з поліпшенням та незавершеним виробництвом врожаю, ПрАТ "Калина" просило стягнути з відповідача на свою користь понесені ним витрати у зазначеному розмірі.
Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 16 березня 2017 року у складі судді Хижного Р. В. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його прав та інтересів. Товариство не мало права здійснювати обробіток землі без згоди її власника. Крім того, між сторонами не було укладено додаткової угоди про відшкодування орендарю витрат на поліпшення земельної ділянки і позивачем не доведено факту здійснення такого поліпшення.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ "Калина" задоволено. Рішення Згурівського районного суду Київської області від 16 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "Калина" витрати на незавершене виробництво врожаю 2016 року в сумі 2 175,35 грн.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Товариство здійснило поліпшення належної ОСОБА_1 земельної ділянки у період дії договору оренди землі, оскільки цей правочин набрав чинності з моменту державної реєстрації (01 листопада 2005 року), а не з дати його укладення. Таким чином, понесені позивачем витрати з обробітку спірної ділянки підлягають відшкодуванню відповідачем.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 31 травня 2017 року, а рішення Згурівського районного суду Київської області від 16 березня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно вирішив спір та не з`ясував фактичних обставин справи, оскільки поклав в основу свого рішення лише той факт, що на момент проведення поліпшення земельної ділянки (дискування) договір оренди не припинив свою дію. Однак суд не взяв до уваги те, що вона не давала згоди та дозволу на поліпшення землі, а також не підписувала жодних додаткових угод з позивачем щодо відшкодування орендарю витрат на поліпшення земельної ділянки. Передпосівна обробка ґрунту не є поліпшенням земельної ділянки в розумінні чинного законодавства і не змінює її якісних характеристик та вартості. Апеляційний суд не перевірив, чи була створена спеціальна комісія для визначення розміру заподіяних збитків та можливість їх відшкодування в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 "Про порядок визначення збитків власникам землі і землекористувачам".
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Згурівського районного суду Київської області.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
23 квітня 2018 року справу № 365/864/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).