Постанова
Іменем України
07 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 641/8271/16-ц
провадження № 61-24691св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2017 року у складі судді Ященко С. С. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном, посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі мешкають ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які не є членами її сім`ї, а тому не мають права користуватися нею. Відповідачі відмовляються добровільно виселитися із спірного житла, хоча у них відсутні будь-які підстави для проживання у ньому. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: усунути їй перешкоди в користуванні вищевказаною квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також інших осіб, які проживають у ній; зобов`язати відповідачів звільнити спірне житло від власних речей та майна.
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору, укладеного між нею та ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики. Оскільки відповідачі придбали передане в іпотеку житлове приміщення не за рахунок позичених грошових коштів, то відсутні правові підстави для їх виселення без надання іншого житла. Крім того, ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту проживання відповідачів у вказаній квартирі та чинення ними перешкод в користуванні нею.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відсутні будь-які законні підстави для проживання у належній їй квартирі. Той факт, що відповідачі не зареєстровані у спірному житлі не може свідчити про їх непроживання у ньому. Суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин Закон України "Про іпотеку", оскільки вона вимагала виселити відповідачів не як іпотекодержатель, а як новий власник майна - на підставі статей 383, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Комінтернівського районного суду міста Харкова.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
15 травня 2018 року справу № 641/8271/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судами встановлено, що 08 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 отримав в борг 34 500 доларів США на строк до 08 грудня 2012 року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 08 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № 1756, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 1999 року, посвідченого Четвертою Харківською державною нотаріальною конторою.
Згідно з пунктом 11 іпотечного договору у випадку невиконання боржником письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язань за договором у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом договору. Це застереження вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та свідчить про одну з наступних обставин: а) набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем. Підписанням договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на набуття права власності на предмет іпотеки за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність; б) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна від 28 серпня 2016 року № 66759859 підтверджується, що 28 серпня 2016 року ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору від 08 червня 2012 року № 1756.
Згідно з відомостями адресно-довідкового підрозділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 02 листопада 2016 року ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_3 ; ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4, з 26 січня 2012 року - знятий з реєстрації.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.