У Х В А Л А
06 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 465/4287/15
Провадження № 14-406цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - ПАТ "УПСК") про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2016 року у складі колегії суддів Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Федоришина А. В., та
УСТАНОВИЛА:
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з ПАТ "УПСК" на свою користь страхове відшкодування в сумі 33 444,65 грн, компенсацію завданої моральної шкоди в сумі 3 344,00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 09 березня 2015 року близько 13 години 30 хвилин на вул. Кондукторській у м. Львові ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом марки ЗІЛ-ММЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, порушив Правила дорожнього руху України, здійснивши зіткнення із керованим ним автомобілем марки "Oпель", державний номерний знак НОМЕР_2, що призвело до механічного пошкодження автомобілів.
Позивач вказував, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в ПАТ "УПСК".
10 березня 2015 року він звернувся до Львівського представництва ПАТ "УПСК" та повідомив про страховий випадок.
19 березня 2015 року у офіційного дилера "Oпель" складено ремонтну калькуляцію автомобіля на суму 69 461,12 грн та передано до представництва страхової компанії.
Крім того, ОСОБА_1 вказував, що постановою Яворівського районного суду Львівської області від 08 квітня 2015 року ОСОБА_2 за фактом дорожньо-транспортної пригоди 09 березня 2019 року визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позивач стверджував, що 06 травня 2015 року представник ПАТ "УПСК" повідомив його, що розмір страхового відшкодування, складає близько 20 000,00 грн.
Посилаючись на те, ще завдана йому майнова шкода в добровільному порядку не відшкодована, він самостійно звертався до експерта, який визначив її розмір у сумі 33 444,65 грн, позивач просив позов задовольнити.
Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ "УПСК" на користь ОСОБА_1 33 444,65 грн невиплаченої страхової суми, 3 344,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач виконав всі вимоги та умови, передбачені Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV). Невиплата відповідачем страхового відшкодування суперечить чинному законодавству та свідчить про намагання уникнути виконання своїх зобов`язань. Моральні страждання, завдані позивачу, пов`язані із незаконними діями останнього, які полягають у небажанні відшкодувати вартість відновлювального ремонту автомобіля.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 03 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні заяви ПАТ "УПСК" про перегляд заочного рішення від 02 грудня 2015 року.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "УПСК" задоволено, рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що страховик протягом десяти робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду направив свого представника для визначення розміру збитків, але ОСОБА_1 не завернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування. Крім того, Законом № 1961-IV не встановлено обов`язку страховика відшкодувати моральну шкоду у зв`язку із пошкодженням транспортного засобу.
У травні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 05 квітня 2016 року, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2015 року залишити без змін.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не визначився з характером правовідносин сторін, неправильно застосував норми матеріального права, не надав належної оцінки поданим доказам та порушив норми процесуального права. Відповідач не надав судам першої та апеляційної інстанцій оригінал або копію заяви позивача від 19 березня 2015 року про виплату страхового відшкодування, яку ОСОБА_1 подавав до страхової компанії. Підставою самостійного залучення позивачем експерта для визначення розміру збитків була незгода із розміром визначеного ПАТ "УПСК" страхового відшкодування. Складення звіту про визначення розміру страхового відшкодування трьома різними спеціалістами, залученими страховою компанією, є порушенням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24 листопада 2003 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 16 січня 2017 року - призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини четверту, п`яту статті 403 ЦПК України, відповідно до яких суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, крім того, вважає, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
22 липня 2019 року вказану справу передано з Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Згідно з довідкою, наданою відділом забезпечення функціонування автоматизованої системи та електронного суду, склад колегії для вирішення питання про прийняття справи для продовження розгляду сформувати не вдалося, у зв`язку з відпусткою суддів, що входять до складу Великої Палати Верховного Суду з 15 липня 2019 року по 02 серпня 2019 року.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що про наявність виключної правової проблеми і необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики свідчить наявність різної судової практики при вирішенні питання, чи підлягають до задоволення вимоги потерпілого до страховика про відшкодування шкоди у правовідносинах, які регламентовані Законом № 1961-IV, коли потерпілий звернувся до суду в межах одного року з дати настання страхового випадку, але без попереднього звернення до страховика (МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 цього закону.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 641/8243/14-ц (провадження № 61-10185св18) Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду про те, що всупереч вимогам законодавства позивачем не доведено факт його звернення до страховика із заявою про здійснення страхової (регламентної) виплати у строк, передбачений пунктом 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 201/8286/16-ц (провадження № 61-4898св18) зазначено, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
Проте у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц (провадження № 61-15026св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.
Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 643/19957/15-ц (провадження № 61-9436св18) Верховний Суд відхилив доводи заявника про, те що виплата страхового відшкодування здійснюється виключно після подання потерпілим заяви про страхове відшкодування, оскільки зібраними у справі доказами встановлено факт настання страхового випадку, причини його настання, розмір заподіяної шкоди, виконання потерпілим вимог закону щодо повідомлення про страховий випадок і надання документів для отримання відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18) зазначила, що право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
У той же час, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зробила висновок, що для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до МТСБУ про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, не є обов`язковим.
У вказаній постанові від 19 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновки про застосування норм права, викладені у цій постанові, стосуватимуться тих правовідносин, які є предметом касаційного розгляду у межах цього кримінального провадження.
Разом із тим за результатами розгляду справи № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) Великою Палатою Верховного Суду скасовано вирок суду в частині вирішення цивільного позову та призначено новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, суди будуть розглядати цей позов за правилами цивільного судочинства та в межах не кримінального провадження, а - цивільної справи.
Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Отже, за таких обставин невирішеним залишається питання, чи є обов`язковим попереднє звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) із заявою про виплату страхового відшкодування для задоволення судом вимог про відшкодування шкоди, заявлених таким потерпілим до страховика (МТСБУ).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19).
Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викликана тим, що колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у наведених вище постановах зробили інший висновок щодо права кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань, виключно після подання до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
Вказаний висновок обґрунтовується наступним.
Відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.