ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 922/3560/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Коваль Г.Ю. (довіреність № 08-21/192/2-19 від 21.01.2019),
відповідача: не зʼявились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2019
у справі № 922/3560/18
за позовом Харківської міської ради
до Спільного українсько-американського підприємства "Европоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю
про стягнення 4 327 310, 58 грн.,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2018 року Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Спільного українсько-американського підприємства "Европоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 4 327 310, 58 грн. безпідставно збережених коштів (на підставі ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, площею 0,4548 га, розташованою на вул. Плеханівській, 135/139 у м. Харкові без правовстановлюючих документів.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.04.2019 (суддя Жельне С.Ч.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 4 327 310, 58 грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 (колегія суддів у складі: Плахов О.В. - головуючий, Геза Т.Д., Пуль О.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
Як встановлено судами обох інстанцій, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, від 20.09.2018 №138451271 право власності на нежитлові приміщення підвалу №I-LIII; 1-го поверху №1-22, 2-го поверху №26-38, 39; 3-го поверху №39а-54 загальною площею 7 806,5 м2 в літ. "А-3" по вул. Плеханівській, 135/139 у м. Харків з 29.06.2006 зареєстроване за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.2002 №4510; право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №23-25, 23а, 23б, 23в, 23г, 23д, 23Е, 23ж, 23и, 23к, 23л, 23м, 23п, 23р, 23с, 23т, 23у, 23ф в літ "А-3" загальною площею 312,0 м2 по вул. Плеханівській, 135/139 у м. Харкові з 31.10.2008 зареєстроване за відповідачем на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2008 у справі №15/364-08 та ухвали Господарського суду Харківської області від 10.10.2008 у справі №15/364-08.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Харківської області від 19.06.2018 №19-20-0.23, 08-2017/116-18 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 22.06.2018 №4306/0/225-18 речові права відповідача на земельну ділянку, площею 0,4548 га, по вул. Плеханівській, 135/139, у м. Харкові не зареєстровано.
Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням приписів ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельна ділянка загальною, площею 0,4548 га, по вул. Плеханівській, 135/139, у м. Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.
Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, в присутності інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника, 20.09.2018 здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 135/139.
За результатами вказаних вище заходів складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 135/139, у якому зазначено, що відповідач з 10.07.2002 та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,4548 га (земельна ділянка №1 площею 0,1598 га, земельна ділянка №2 площею 0,2800 га, земельна ділянка №3 площею 0,0150 га) по вул. Плеханівській, 135/139 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст.ст. 125 та 126 ЗК України.
Посилаючись на те, що відповідач не набув належних прав власності або користування на земельну ділянку, загальною площею 0,4548 га, по вул. вул. Плеханівській, 135/139, у м. Харкові, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачує орендну плату, Харківська міська рада звернулась з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач, набувши право власності на нерухоме майна за адресою по вул. Плеханівській, 135/139, у м. Харкові, належним чином не оформив право користування земельною ділянкою на якій перебуває зазначене нерухоме майно, та станом на час розгляду справи договір оренди з Харківською міською радою не уклав, що свідчить про наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги у справі документально не обґрунтовані та не підтверджені належними доказами. Позивач самостійно визначив розмір зобов`язання шляхом розрахунку нормативно грошової оцінки землі без підтвердження належними доказами сформованості земельної ділянки та без технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку за твердженням позивача займає відповідач, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.
Так скаржник зазначає, що:
- висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами нормативно грошової оцінки землі, оскільки позивач визначив її розмір самостійно шляхом арифметичного розрахунку, що не відповідає вимогам законодавства, є помилковими;
- для розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за використання земельних ділянок комунальної власності та вирішення справи по суті не потрібен Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки;
- для врегулювання судом кондикційних правовідносин між позивачем та відповідачем не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки, як обʼєкта цивільних прав, а потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збережених коштів;
- суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3412/17.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.08.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 26.07.2019.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить останню залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції та помилковість доводів позивача.
Заслухавши доповідь головуючого судді Могил С.К. та пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 80 ЗК України субʼєктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Згідно з положеннями ч.ч. 1 ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
У силу ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Обʼєктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Згідно з п. "д" ч. 1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний звʼязок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обовʼязку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у звʼязку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовʼязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовʼязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобовʼязання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобовʼязань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обовʼязковим елементом настання відповідальності в деліктних зобовʼязаннях. Натомість для кондикційних зобовʼязань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.