ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 915/823/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 (головуючий суддя Колоколов С.І., судді Разюк Г.П., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 (суддя Мавродієва М.В.) у справі № 915/823/18
за позовом Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
до Фермерського господарства "Лідія"
про повернення земельної ділянки,
Історія справи
Короткий зміст вимог
1. У серпні 2018 року Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - позивач) з позовом до Фермерського господарства "Лідія" (далі - відповідач) про повернення земельної ділянки, у якій просив суд зобов`язати відповідача повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 9,29 га загальною вартістю 211 681,20 грн для ведення фермерського господарства в межах території Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданого Веселинівською районною радою 24.01.1994 року.
1.1. Обгрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, прокурор зазначав про те, що земельна ділянка площею 50 га була передана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування серії НОМЕР_1. ОСОБА_1 у 2004 році створив Фермерське господарство "Лідія". На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації №429-р від 25.10.2007, №475-р від 26.11.2007 вказана земельна ділянка розпайована між членами ФГ "Лідія". Відповідно до інформації відділу у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №119/108-18 від 23.05.2018 у постійному користуванні ОСОБА_1 залишилась земельна ділянка площею 9,29 га. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Земельна ділянка площею 9,29 га на теперішній час продовжує використовуватись відповідачем безпідставно, без правовстановлюючих документів, у зв`язку з чим, на думку прокурора, підлягає поверненню державі.
Короткий зміст оскаржуваних рішень
2. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018, яке залишено без змін постановою Південно - Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.
2.1. Обгрунтовуючи рішення у даній справі, господарські суди посилаючись на положення Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" вказали, що під час передачі для постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельної ділянки, СФГ "Лідія" вже було створено, ОСОБА_1 був його головою і отримання земельної ділянки, загальною площею 50,0 га в постійне користування відбулось для ведення підприємницької діяльності селянським (фермерським) господарством, а не громадянином ОСОБА_1 .
Як зазначили суди попередніх інстанцій, матеріали справи свідчать, що після розпаювання між членами ФГ "Лідія" земельної ділянки, загальною площею 50,0 га, земельна ділянка площею 9,29 га залишилась в постійному користуванні фермерського господарства та ніколи не вибувала з користування ФГ "Лідія", при житті його засновника використовувалась та продовжує використовуватись фермерським господарством за цільовим призначенням, яке сплачує за користування нею відповідні податки.
Також, посилаючись на положення ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, господарські суди вказали, що Кодексом не визначено чітких часових меж реалізації права фермерського господарства на переоформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку внаслідок смерті голови фермерського господарства, за умови, що саме для здійснення підприємницької діяльності фермерського господарства ця земельна ділянка була відведена.
Крім того, судом першої інстанції розглянуто клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Як вказав суд першої інстанції, позивач, в силу наданої йому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245-17 та Положенням про Головне управління Держземагенства в області, затверджених Наказом №258 від 10.05.2012 Міністерства аграрної політики та продовольства України з врахуванням змін внесених згідно із Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства №40 від 25.01.2013, компетенції та повноважень, мав бути обізнаний щодо порушення його прав ще в 2012 році, мав контролювати дотримання ФГ "Лідія" приписів діючого земельного законодавства та, в разі, якщо вважав свої права порушеними, мав можливість звернутися до суду з відповідним позовом у межах визначених законодавством строків позовної давності.
У свою чергу, підставою для відмови в позові є його необгрунтованість, наслідки спливу строку позовної давності не застосовувались.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
3. 02.04.2019 Заступник прокурора Одеської області подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.11.2018 у справі № 915/823/18, у якій просить оскаржувані рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги прокурора.
Аргументи учасників справи
Доводи прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
4. Прокурор зазначає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, приписи статей 31, 116, 118, 123, 125, 126, 131 Земельного кодексу України, статей 407, 413, 1212, 1225 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та зауважує про порушення господарськими судами норм процесуального права, зокрема, статей 53, 73, 77, 86, 236, 237 ГПК України.
4.1. Судами не враховано, що спірна земельна ділянка належала на праві постійного користування громадянину ОСОБА_1, правочини щодо передачі вказаної земельної ділянки у користування ФГ "Лідія" не укладались.
4.2. Як зазначає прокурор, аналіз норм ст. 131 Земельного кодексу України, статей 407, 413 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування землею, не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, якій таке право належало, що не було враховано судами попередніх інстанцій.
4.3. Оскільки спірна земельна ділянка використовується відповідачем за відсутності правових підстав, доводи суду про відсутність підстав для позбавлення його права користування з огляду на відсутність відповідного пункту у статті 141 Земельного кодексу України є необгрунтованим.
4.4. Також прокурор вважає безпідставним посилання суду на безперервне використання ФГ "Лідія" спірної земельної ділянки, оскільки матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка, яка надавалась ОСОБА_1, була розпайована.
Позиція позивача
5. Позивачем відзиву на касаційну скаргу не подано, що, у відповідності до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України, не перешкоджає перегляду судових рішень у даній справі.
Позиція відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу
6. Відповідач зазначає про необгрунтованість доводів касаційної скарги, зауважуючи, що відповідач від спірної земельної ділянки не відмовлявся, продовжує нею безперервно користуватися, використовуючи за цільовим призначенням з дотриманням норм чинного законодавства, систематично сплачуючи земельний податок, з огляду на що, на думку відповідача, відсутні підстави для її повернення.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
7. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 (зареєстрований 24.01.1994 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №160), виданого на підставі рішення Веселинівської районної Ради народних депутатів №7 від 22.10.1993, ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 50,0 га в межах території Ставковської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.
7.1. Селянське (фермерське) господарство "Лідія" було зареєстровано Веселинівським виконавчим комітетом районної ради 14.12.1994. 13.04.2004 було проведено державну реєстрацію Фермерського господарства "Лідія" (ідент.код 20890734), що підтверджується свідоцтвом серія НОМЕР_3 про державну реєстрацію юридичної особи.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 01.11.2011 керівником ФГ Лідія став ОСОБА_2
7.2. На підставі розпоряджень Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області №429-р від 25.10.2007 та №475-р від 26.11.2007 вказана земельна ділянка загальною площею 50 га розпайована між членами ФГ "Лідія" - ОСОБА_3 (6,05 га), ОСОБА_4 (5,77 га), ОСОБА_5 (5,77 га), ОСОБА_6 (5,81 га), ОСОБА_2 (5,77 га), ОСОБА_7 (5,77 га), ОСОБА_1 (5,77 га).
7.3. Листом №119/108-18 від 23.05.2018 Відділ у Веселинівському районі ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області повідомляє, що в постійному користуванні ОСОБА_1 залишилась земельна ділянка площею 9,29 га, яка станом на 01.01.2013 з постійного користування ОСОБА_1 не вилучалась.
7.4. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть №02 від 10.01.2012.
7.5. Листом №192 від 22.05.2018 Виконком Ставківської сільської ради повідомив, що на території сільради використовується для ведення фермерського господарства земельна ділянка розміром 9,29 га, надана в постійне користування гр. ОСОБА_1 (помер), державний акт №160 від 24.01.1994, яка на даний час використовується керівником ФГ "Лідія", який щороку здає до податкової розрахунок та сплачує до бюджету єдиний податок ІV групи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
8. Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
9. За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 земельної ділянки у постійне користування) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
10. Згідно із частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
11. За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
12. Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
13. За змістом статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
14. З 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
15. З 01.01.2002 набрав чинності новий Земельний кодекс України, статтею 92 якого право постійного користування земельною ділянкою було визначено як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.