Постанова
Іменем України
31 липня 2019 року
м. Київ
справа № 372/755/16-ц
провадження № 61-15379св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство",
відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року у складі судді Мори О. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 30 листопада 2016 року у складі суддів: Ігнатченко Н. В., Верланова С. М., Кашперської Т. Ц.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У березні 2016 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Обухівської РДА від 27 липня 2008 року № 1141 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відповідачам ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і передано їм у власність для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 2,6204 га в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.
Цим же розпорядженням фактично змінено їх цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення.
На підставі вищевказаного розпорядження 21 серпня 2008 року відповідачам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме: ОСОБА_1 - державний акт серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,9000 га з кадастровим номером НОМЕР_2, ОСОБА_2 - державний акт серії НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,8425 га з кадастровим номером НОМЕР_4 та ОСОБА_3 - державний акт серії НОМЕР_5 на земельну ділянку площею 0,8779 га з кадастровим номером НОМЕР_6 .
Посилаючись на те, що спірні земельні ділянки передано у власність відповідачів Обухівською РДА з перевищенням повноважень і з порушенням вимог статті 19 Конституції України, статей 20, 55, 56, 84, 149, 155 ЗК України та статей 8, 27, 31, 57 ЛК України, оскільки вказані земельні ділянки на час їх відчуження перебували в державній власності та належать до земель лісового фонду, перший заступник прокурора Київської області просив визнати недійсним розпорядження Обухівської РДА від 27 липня 2008 року № 1141 та видані на його підставі державні акти про право власності на земельні ділянки, а також витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Кабінету Міністрів України, ДП "Київське лісове господарство" спірні земельні ділянки.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 листопада 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що розпорядження Обухівської РДА від 27 липня 2008 № 1141 було прийнято з порушенням вимог земельного законодавства. Проте, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської РДА необхідно відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Інші позовні вимоги є похідними, тому задоволенню також не підлягають.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги, що перебіг строку позовної давності починається не з дня виявлення прокурором підстав для звернення з позовом, а з моменту, коли орган, в інтересах якого звертається прокурор, довідався або міг довідатись про порушення своїх прав. Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин щодо вилучення та передачі у приватну власність спірних земель, зміни їх цільового призначення; до його функцій не віднесено безпосереднє здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та не належать повноваження щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації відносно власників земельних ділянок. ДП "Київське лісове господарство", як постійний землекористувач, не було обізнане про наявність спірних правовідносин, оскільки рішень щодо вилучення спірних земельних ділянок органами державної виконавчої влади не приймалось, відповідні проекти землеустрою підприємством не погоджувались. Крім того, на спірних земельних лісових ділянках відповідачі не здійснювали господарську діяльність та не використовували останні за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, тому ДП "Київське лісове господарство" не мало можливості довідатись про факт протиправного вибуття земель з його володіння, особливо зважаючи на ту обставину, що на момент винесення оскаржуваних розпоряджень не функціонувала Публічна кадастрова карта України, яка могла б бути джерелом інформації щодо сформованих ділянок в межах землеволодінь підприємства. Висновок судів про те, що зазначеним органам було відомо про факт неправомірної передачі спірних земельних ділянок з моменту їх передачі, не підтверджений жодними доказами та ґрунтується на припущеннях.
Крім того, звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільної потреби у поверненні до державної власності земель лісогосподарського призначення (ліси І групи) загальною площею 2,6204 га, право користування на які втрачено поза волею власника, та які за законом взагалі не можуть перебувати у приватній власності.
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що на виконання спільного наказу Міністерства аграрної політики України і державного комітету лісового господарства України "Про ліси сільськогосподарських підприємств" від 26 червня 2000 року № 106/60 та Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03 грудня 1999 року № 1529/99, з урахуванням рішення Обухівської районної ради від 15 вересня 2000 року № 126.11.ХХ.ІІІ, наказу Київського державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" "Про приймання земель лісового фонду" від 10 серпня 2001 року № 219, рішення Київської обласної ради "Про землі лісового фонду Київської області, що вивільнені внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств" від 25 січня 2001 року № 264-15-ХХІІІ, листа Київського державного лісогосподарського об`єднання "Київліс" від 14 травня 2003 року № 01-318, розпорядженням Обухівської РДА від 23 червня 2003 року № 333 було передано, зокрема, Козинському лісництву у постійне користування 1155,1 газемель лісового фонду для ведення лісового господарства, з них 309,0 га на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (а. с. 27-29).
Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 23 червня 2003 року № 333 відповідно до статті 20 ЗК України визначено цільове призначення земельної ділянки як землі лісового фонду - для ведення лісового господарства.
Згідно цього розпорядження лісовпорядною організацією ВО "Укрдержліспроект" виготовлено планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які були погоджені з органом контролю у сфері земельних ресурсів та передані для використання ДП "Київський лісгосп".
Розпорядженням Обухівської РДА від 21 липня 2008 року № 1141 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 іпередано у власність даним особам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 2,6204 га в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (а. с. 30).
Цим же розпорядженням фактично змінено їх цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення.
На підставі вищевказаного розпорядження 21 серпня 2008 року відповідачам видано державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме: ОСОБА_1 - державний акт серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,9000 га з кадастровим номером НОМЕР_2, ОСОБА_2 - державний акт серії НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 0,8425 га з кадастровим номером НОМЕР_4 та ОСОБА_3 - державний акт серії НОМЕР_5 на земельну ділянку площею 0,8779 га з кадастровим номером НОМЕР_6 (а. с. 30-34).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вимоги першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсним розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння є обґрунтованими, проте не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Проте, Верховний Суд не може погодитися з такими висновками з огляду на наступне.
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК) України.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 ЗК України).
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Суди встановили, що спірні земельні ділянки мають статус земельних ділянок лісогосподарського призначення (а. с. 134-136).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.
Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.
Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.