1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду




Постанова

Іменем України


05 серпня 2019 року

м. Київ


справа № 265/7791/15-ц

провадження № 61-20501св18


Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М.Ю.,


учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Скалун Леся Миколаївна,


провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 квітня 2017 року у складі судді Мельник І. Г., додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Мальцевої Є. Є., Биліни Т. І.,


ВСТАНОВИВ:


Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.


У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Скалун Л. М., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . У зв`язку з похилим віком, погіршенням стану здоров`я та відсутністю близьких родичів вона 02 вересня 2015 року мала намір укласти з ОСОБА_2 договір довічного утримання. Після укладання з відповідачем договору вона деякий час проживала у його квартирі, однак він відмовився її доглядати і вона повернулася до своєї квартири, своїми коштами оплачує комунальні послуги, купує ліки, наймає особу для прибирання квартири. Через деякий час їй стало відомо, що 02 вересня 2015 року між нею та відповідачем фактично було укладено договір купівлі-продажу квартири, а не договір довічного утримання. Враховуючи викладене, посилаючись на положення статей 203, 215, 229 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 02 вересня 2015 року між нею та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Скалун Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1009, а також відновити становище, яке існувало до порушення.


Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 квітня 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду від 03 серпня 2017 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 02 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольської державної нотаріальної контори Скалун Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1009. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .


Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на момент укладення спірного правочину ОСОБА_1 було 84 роки, за станом свого здоров`я вона потребувала постійного стороннього догляду, окрім спірної квартири, у неї немає іншого житла. Вона продовжила проживати у своїй квартирі після укладення договору купівлі-продажу, оплачувала комунальні послуги і зазначені обставини відповідач не заперечував. За оспорюваним договором між сторонами не відбулося фактичної передачі спірного нерухомого майна та грошей. З урахуванням цих обставин суд виходив з доведення того факту, що позивач мала на меті укладення договору довічного утримання, а вчинений правочин купівлі-продажу не відповідав її внутрішній волі.


Додатковим рішеннямОрджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 травня 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду від 03 серпня 2017 року про виправлення описки, стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 840 грн.


Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ухвалюючи рішення від 13 квітня 2017 року про задоволення позову ОСОБА_1 , суд не вирішив питання про судові витрати. Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", то цей збір необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави.


Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилено. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 квітня 2017 року та додаткове рішення цього суду від 03 травня 2017 року залишено без змін.


Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував вік позивача, відсутність в неї іншого житла та її проживання у спірній квартирі після укладення договору купівлі-продажу. Висновок суду про вчинення ОСОБА_1 оспорюваного правочину під впливом помилки є обґрунтованим та таким, що відповідає встановленим обставинам справи. Відповідач не надав належних та допустимих доказів передачі коштів за придбану квартиру, тому суд першої інстанції правильно не застосував положення частини першої статті 216 ЦК України щодо зобов`язання позивача повернути отримане за недійсним правочином. Розписка, за якою відповідач позичав гроші на придбання квартири, не свідчить про передачу грошей позивачу, а показання свідків ОСОБА_3, яка є дружиною відповідача, та ОСОБА_4 спростовуються показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, тому місцевий суд обґрунтовано не взяв їх до уваги. При вирішенні справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права і не допущено порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи.


Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.


15 серпня 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 квітня 2017 року, додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.


Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що предметом спору в цій справі є договір купівлі-продажу квартири і суди попередніх інстанцій безпідставно послалися на правову позицію Верховного Суду України, викладену у справі № 6-93цс16, яка стосується правовідносин щодо визнання недійсним договору дарування. Цивільне законодавство не містить заборон щодо вчинення правочинів особами похилого віку, тому вік позивача не мав значення для вирішення справи про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. При посвідченні оспорюваного правочину нотаріус здійснила перевірку дієздатності сторін, позивач усвідомлювала значення своїх дій, стан її здоров`я не викликав сумнівів, вона послідовно викладала свої думки і конкретно відповідала на поставлені питання, що повністю отримала гроші в сумі 84 000 грн до підписання договору купівлі-продажу, претензій матеріального характеру до покупця не мала, ціна продажу її влаштовувала і продаж квартири не пов`язаний зі збігом будь-яких тяжких для неї обставин. Судами попередніх інстанцій безпідставно не враховано вчинення позивачем послідовних, узгоджених та свідомих дій, її звернення до нотаріуса за консультацією, отримання на своє ім`я довідки щодо зареєстрованих у квартирі осіб, замовлення оцінки ринкової вартості квартири для продажу, особисте підписання договору купівлі-продажу та отримання грошових коштів за продаж квартири, що свідчить про відсутність підстав для висновку про те, що вона допустила помилку при укладенні договору. Висновки судів про те, що ОСОБА_1 не отримала від нього гроші, є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам законодавства, оскільки доказом оплати за придбану квартиру є сам договір купівлі-продажу, в якому сторони своїми підписами підтвердили здійснення розрахунку. У позовній заяві ОСОБА_1 заявила вимогу про повернення сторін у первісний стан, тому суд повинен був врахувати наявність у кожної із сторін взаємних прав та обов`язків і ухвалити рішення про повернення відповідачем квартири позивачу, а позивачем - сплачених коштів у розмірі 84 000 грн відповідачу.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволені, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що ці рішення є законними і обґрунтованими. Доводи касаційної скарги не відповідають обставинам справи, які правильно встановлені судами попередніх інстанцій. На час вчинення спірного правочину їй виповнилося 84 роки, вона страждає рядом хронічних захворювань, має чотири класи освіти. Вона не отримувала грошових коштів від продажу квартири, дійсна вартість якої на час укладення спірного договору складала близько 12 000-13 000 доларів США, тоді як за твердженням відповідача квартира була продана за 84 000 грн, що було еквівалентно 3 000 доларів США. Насправді ніяких коштів ОСОБА_7 їй не передавав і вона знала, що між сторонами укладається договір довічного утримання. Ключів від спірної квартири вона не передавала, залишилася зареєстрованою у цій квартирі, в якій знаходиться все її майно, вона оплачує комунальні послуги. Тому посилання ОСОБА_2 на те, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, є необґрунтованими.

Рух справи в суді касаційної інстанції.


Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області, зупинено виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 квітня 2017 року та додаткового рішення цього суду від 03 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.


Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.


Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.


22 травня 2018 року справу № 265/7791/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.


Позиція Верховного Суду.


Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.


Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).


Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).


Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.


Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.


Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 21 серпня 1995 року державним підприємством "Житловик" міста Маріуполя та на підставі договору дарування, посвідченого 01 листопада 2004 року Четвертою маріупольською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1


02 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Скалун Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1009.


Згідно з пунктом 1 договору купівлі-продажу ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбав вищезазначену квартиру за 84 000 грн.


Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14 грудня 2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_2 .


Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що при укладенні договору вона помилялася щодо його природи, прав та обов`язків сторін, що має істотне значення, оскільки вважала, що уклала договір, за яким відповідач зобов`язаний доглядати її до смерті, поховає її, а після цього стане власником квартири. Продавати відповідачу житло вона не мала наміру, оскільки іншого місця проживання в неї немає, грошових коштів за договором купівлі-продажу вона не отримувала.


Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).


................
Перейти до повного тексту