ПОСТАНОВА
Іменем України
08 серпня 2019 року
Київ
справа № 826/4398/18
провадження № К/9901/1267/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 липня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Смолія І. В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Ганечко О. М. (головуючий), Сорочка Є. О., Коротких А. Ю.
І. Суть спору
1. У березні 2018 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (надалі також Комісія, ВККС, відповідач), у якому просив:
1.1. визнати протиправною відмову керівництва Комісії у наданні ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 9 робочих днів з 19 лютого по 1 березня 2018 року та додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 2 по 16 березня 2018 року за календарний період 2017-2018 роки;
1.2. зобов`язати Комісію надати ОСОБА_1 зазначену відпустку за календарний період 2017-2018 роки з виплатою винагороди та допомоги на оздоровлення у порядку, передбаченому статтею 136 Закону України від 2 червня 2016 року
№ 1402-VIIІ "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон № 1402-VIIІ);
1.3. зобов`язати ВККС з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача надавати ОСОБА_1, як члену Комісії, відпустку з дотриманням порядку, передбаченого статтею 136 Закону № 1402-VIIІ.
2. Позов обґрунтований протиправністю відмови відповідача у наданні позивачу, який є членом Комісії та суддею у відставці, невикористаної щорічної основної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за згадані періоди, що була мотивована посиланням на загальне законодавство про працю та відпустки, без урахування положень статті 136 Закону № 1402-VIIІ.
3. Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що нормами Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (надалі - Закон № 504/96-ВР) та Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) установлено гарантовану державою працюючим особам мінімальну тривалість щорічної основної відпустки - 24 днів, тоді як на момент виникнення спірних правовідносин позивач таку відпустку використав. Також відповідач звертав увагу на відсутність правового врегулювання Законом № 1402-VIII порядку реалізації права на відпустку членами Комісії, зокрема, які є суддями у відставці.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. Рішенням ХІІ позачергового з`їзду суддів України від 25 вересня 2014 року позивача - ОСОБА_1 обрано членом ВККС.
5. Постановою Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року № 1515-VIII
ОСОБА_1 звільнено з посади судді відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, у зв`язку з поданням заяви про відставку.
6. 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до голови Комісії із заявою про надання йому невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 9 робочих днів з 19 лютого по 1 березня 2018 року та додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 2 березня 2018 року по 16 березня 2018 року за календарний період 2017-2018 роки.
7. Відповідач відмовив у наданні вказаної відпустки позивачу з тих підстав, що останній станом на 14 лютого 2018 року використав повністю щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарні дні за зазначений календарний період роботи.
8. Обґрунтовуючи таку відмову, відповідач зазначив, що статтею 6 Закону
№ 504/96-ВР установлено гарантовану державою працюючим особам мінімальну тривалість щорічної основної відпустки - 24 дні, та наголосив на відсутності правового врегулювання Законом № 1402-VIII порядку реалізації права на відпустку членами Комісії, зокрема, які є суддями у відставці.
9. Вважаючи наведене протиправним, позивач звернувся до суду.
10. В аспекті предмету доказування у цій справі суд апеляційної інстанції також установив, що допомога на оздоровлення за період з 2017-2018 років ОСОБА_1 виплачена не була з тих підстав, що це не передбачено чинним законодавством.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 3 липня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, позов задовольнив:
11.1. визнав протиправною відмову ВККС у наданні ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 9 робочих днів з 19 лютого по 1 березня 2018 року та додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 2 по 16 березня 2018 року за календарний період 2017-2018 роки;
11.2. зобов`язав ВККС надати ОСОБА_1 відпустку за календарний період 2017-2018 роки з виплатою винагороди та допомоги на оздоровлення у порядку, передбаченому статтю 136 Закону № 1402-VIII.
12. Таке своє рішення суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, з-поміж іншого, мотивував тим, що тривалість відпустки члена Комісії, як працюючої особи, та її оплата має відповідати тривалості та порядку надання щорічних відпусток, визначеним Законом № 1402-VIII для судді.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
13. Комісія подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
14. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі ВККС наполягає на тому, що тривалість і порядок надання відпусток членам Комісії визначені статтями 74, 75 КЗпП і статтею 6 Закону № 504/96-ВР та не потребують додаткового правового регулювання, а тому Комісія правомірно відмовила у наданні позивачу відпустки.
15. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про відмову в позові.
V. Оцінка Верховного Суду
16. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, має право на відпочинок.
18. Загальні умови, тривалість та порядок надання відпусток урегульовано нормами КЗпП і Закону № 504/96-ВР.
19. За змістом статі 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
20. Стаття 75 указаного Кодексу визначає, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.
Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.
21. За приписами частини першої статті 6 Закону № 504/96-ВР щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
22. При цьому положення цих нормативних актів щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, за умови що ця тривалість не буде меншою за мінімально визначену цими законодавчими актами (частина третя статті 75 КЗпП, частина десята статті 6 Закону № 504/96-ВР).
23. Відповідно до частини першої статті 92 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
24. Повноваження Комісії визначені частиною першою статті 93 вказаного Закону. Відповідно до цієї норми Вища кваліфікаційна комісія суддів України:
1) веде облік даних про кількість посад суддів у судах, у тому числі вакантних;
2) проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит;