ф
ПОСТАНОВА
Іменем України
08 серпня 2019 року
Київ
справа №426/7157/16-а
адміністративне провадження №К/9901/16709/18 К/9901/16711/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, Управління Пенсійного фонду України в м.Алчевську Луганської області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Ястребової Л.В., Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д. від 12.09.2017 у справі №426/7157/16-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Алчевську Луганської області про зобов`язання провести поновлення пенсії, шляхом ії призначення на загальних підставах,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернулася до суду Луганської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області, в якому з урахуванням уточнення просила, зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області провести їй поновлення пенсії з 07.10.2009 року, шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Постановою Сватівського районного суду Луганської області від 31 липня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року постанову Сватівського районного суду Луганської області від 31 липня 2017 року у справі № 426/7157/16-а скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області в частині зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області провести поновлення пенсії з 07 жовтня 2009 року по 16 грудня 2015 року включно залишено без розгляду
Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 17 грудня 2015 року в розмірах відповідно до чинного законодавства України, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач та позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати вказане судове рішення. Позивач просить залишити в силі постанову суду першої інстанції. Відповідач просить ухвалити нову про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга позивача обгрунтована тим, що до спірних правовідносин не повинні застосовуватися строки звернення до суду, оскільки право має бути відновлене з часу прийняття рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009. Також посилається на ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", згідно якої невиплачена пенсія через вину пенсійного фонду виплачується без застосування строків.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що відсутні підстави для відновлення виплати пенсії позивачу, яка виїхала за кордон на постійне місце проживання. Вказує, що із заявою про поновлення пенсії повинна звернутись особа особисто або її законний представник. Посилається на відсутність пенсійної справи та інших докумегнтів, які перебувають на тимчасово окупованій території - в місті Алчевську. Також, судом не враховано, що на момент виїзду позивача за кордон, норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не діяли, а тому відповідно до ст. 58 Конституції України не можуть розповсюджуватися на правовідносини, що виникли у 1999 році.
Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином України, з 31.05.1991 року Комунарським соцбезом Луганської області призначено пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 01.10.1991.
Відповідно до довідки № 200437, позивачу встановлено безстрокову інвалідність другої групи з 01.04.1995.
У травні 1999 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де постановлена на консульський облік в посольстві України в Державі Ізраїль. Перед виїздом за кордон позивач мешкала в Україні за адресою: АДРЕСА_1 .
З моменту виїзду за кордон і по теперішній час позивач призначеної пенсії не отримує.
04 грудня 2015 року позивач, через свого представника, звернулась за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії, до Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області з заявою від 30.11.2015 року про поновлення виплати пенсії.
Управління Пенсійного Фонду України в м. Алчевську Луганської області листом № 6/М-7 від 17.12.2015 р. відмовило в поновленні виплати пенсії, з посиланням на те, що заява подана не особисто, а представником.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на поновлення виплати позивачу спірної пенсії з 07.10.2009 року, тобто від ухвалення рішенням Конституційним судом України № 25-рп/2009.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд застосував строки звернення до суду, встановлені ст. 99, 100 КАС України.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів, що безумовно позивач як громадянин України має право на виплату призначеної йому пенсії, проте з визначенням дати її відновлення в межах строків звернення до суду, передбачених КАС України.
Стосовно вимоги представника позивача щодо відновлення виплати пенсії з 07.10.2009, суд зазначає наступне.
Колегія суддів звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.