Постанова
Іменем України
01 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 725/5032/18
провадження № 61-11023св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Чернівецького обласного управління АТ "Ощадбанк",
відповідачі - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Чернівецького обласного управління АТ "Ощадбанк" на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2019 року, ухвалене під головуванням судді Федіної А.В., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Кулянди М.І., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором від 08.11.2006 року №504, між нею та позивачем 08.11.2006 року було укладено договір іпотеки відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру за адресою АДРЕСА_1, яка придбана за кредитні кошти.
Вказував на те, що позичальник належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим банком звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса від 23 квітня 2009 року, який перебуває на виконанні в Першому ВДВС ГТУЮ у Чернівецькій області. В ході вчинення виконавчих дій, боржник оскаржувала як виконавчий напис так і дії державного виконавця, проте в задоволенні її позовної заяви та скарг було відмовлено.
В ході вчинення виконавчих дій було встановлено, що відповідач та її малолітня донька ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживають тривалий час, оскільки у квартирі близько восьми останніх років фактично проживають квартиранти, проте відповідач та її малолітня донька зареєстровані за вказаною адресою, що перешкоджає державному виконавцю передати предмет іпотеки на реалізацію та як наслідок банк позбавлений можливості задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки.
На підстави вище викладеного, просив виселити відповідача ОСОБА_1 та її малолітню доньку ОСОБА_2 з квартири за адресою АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстраційного обліку.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Заочне рішення мотивовано тим, що підстави для виселення відповідача та її доньки, оскільки їх фактичне проживання за адресою місцезнаходження квартири, що передана в іпотеку, не підтверджено належними та допустимими доказами.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2019 рокурішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2018 року в частині відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2, про виселення з житлового приміщення змінено з підстав, які викладені в мотивувальній частині постанови.
В решті, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2018 року, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна квартира придбана за 553 210 грн, з яких 203 210 грн сплачено ОСОБА_1, а кредит було надано в розмірі 350 000 грн.
Враховуючи, що спірна квартира була придбана за кошти ОСОБА_1 та кредитні кошти, а суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення вищенаведене не врахував, суд апеляційної інстанції прийшов до того, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2, про виселення з житлового приміщення підлягає зміні з підстав, які викладені в мотивувальній частині постанови.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заявник просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
03 червня 2019 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Чернівецького обласного управління АТ "Ощадбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 лютого 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 травня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Чернівецького обласного управління АТ "Ощадбанк" та витребувано з Першотравневого районного суду м. Чернівці цивільну справу № 725/5032/18.
У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно встановив факт того, що іпотечна квартира була придбана за частину коштів ОСОБА_1, а не повністю за кредитні кошти.
Суд апеляційної інстанції прийняв судове рішення, керуючись нормами Наказу МВС України від 22 листопада 2012 року № 1077, який на час ухвалення судового рішення втратив чинність.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 08 листопада 2006 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого кредит надається на придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-11).
08 листопада 2006 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір за умовами якого остання передала в іпотеку банку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит № 504 від 08 листопада 2006 року (а.с 5-8).
08 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (а.с.62).
Відповідно до довідки про цільове використання кредиту від 08 листопада 2006 року позичальник за рахунок кредитних коштів придбала квартиру за вказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу квартири ВЕС №135086 від 08 листопада 2006 року, вартість квартири 553 210 грн (а.с 9, 16).
В 2007 році ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с.21,22)
На підставі виконавчого напису нотаріуса від 23 квітня 2009 року запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_1 та за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного майна задовольнити вимоги банку у розмірі 347404,87 грн (а.с 12).
ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала, в зв`язку з чим станом на 06 серпня 2018 року заборгованість за кредитним договором становила 549 417 грн 86 коп.
07 серпня 2018 року позивачем було направлено на адресу відповідача за місцем її реєстрації вимогу про звільнення житлового приміщення, проте така вимога не була вручена ОСОБА_1, оскільки поштове відправлення повернуто відправнику з відміткою ПАТ "Укрпошта" - "за закінченням терміну зберігання" (а.с 20).
На підставі вищевказаного виконавчого напису Першотравневим ВДВС Чернівецького МУЮ 17 червня 2009 року відкрито виконавче провадження та в ході вчинення виконавчий дій 17 серпня 2016 року державним виконавцем складено акт про те, що двері квартири ніхто не відчиняв, при цьому боржник була належним чином повідомленою про час вчинення виконавчий дій. В подальшому, 02 серпня 2018 року на підставі акту державного виконавця зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживає та близько восьми років там мешкають квартиранти (а.с 13-15).
ОСОБА_1 та її малолітня донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.17).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.