ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 428/12596/16-ц
провадження № 61-2610 св 19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русичука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області,
третя особа - Рубіжанський міський відділ кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області на постанову Луганського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року в складі колегії суддів Коновалової В. А., Коротенка Є. В., Луганської В. М.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним його звільнення з посади фахівця з питань соціальної роботи із суб`єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області, поновити на роботі з 22 серпня 2016 року та стягнути з УДПС України в Луганській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18 676,92 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що 27 листопада 2015 року він призначений на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб`єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області.
25 липня 2016 року він уклав з Міністерством оборони України в особі військового комісара Луганського обласного військового комісаріату полковника Полулященка Ю. Е. контракт на проходження служби у Збройних Силах України строком на три роки.
22 серпня 2016 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 3 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Уважає, що його звільнення відбулося з порушенням вимог статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та статті 119 КЗпП України, оскільки на час укладання контракту між ним і Міністерством оборони України в Україні діяв особливий період.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не був призваний на військову службу під час мобілізації, контракт був укладений не в період виникнення (наявності) кризової ситуації або воєнного стану в Україні, а тому звільнення з посади здійснене з дотриманням вимог трудового законодавства.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Справа розглядалася апеляційним судом неодноразово.
Постановою апеляційного суду Луганської області від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено, визнано звільнення ОСОБА_1 із посади фахівця з питань соціальної роботи з суб`єктами пробації Рубіжанського міського відділу кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України незаконним, поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді та стягнуто з Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області на користь ОСОБА_1 156 182,36 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постанову в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Апеляційний суд виходив із того, що позивач уклав контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, він, як військовослужбовець, користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23 січня 2019 року Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та клопотання про зупинення їх виконання до завершення розгляду касаційної скарги управління на дане судове рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі, зупинено виконання постанови Луганського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, що не стосується негайного виконання.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та з порушенням норм процесуалнього права дійшли безпідставного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в даній справі.
Відзив на касаційну скаргу
У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що наказом УДПС України в Луганській області від 27 листопада 2015 року № 66 о/с ОСОБА_1 із 27 листопада 2015 року призначений на посаду фахівця (з питань соціальної роботи із суб`єктами пробації) Рубіжанського міського відділу кримінально-виконавчої інспекції.
25 липня 2016 року він уклав з Міністерством оборони України контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України строком на три роки.
Одночасно з укладенням контракту Рубіжанський МВКВІ УДПС України в Луганській області та УДПС України в Луганській області повідомили ОСОБА_1 про призов його з 25 липня 2016 року на військову службу за контрактом у Збройні Сили України на посади осіб офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, направлення його для проходження військової служби до Рубіжансько-Кремінського об`єднаного міського військового комісаріату Луганської області.
Наказом УДПС Укарїни в Луганській області від 22 серпня 2016 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України "Про оборону України", Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
За змістом статті 3 Закону України "Про оборону України" підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.