Постанова
Іменем України
01 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 643/18729/15-ц
провадження № 61-16006св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчук М. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Руденко Оксана Євгенівна, Московський районний відділ у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Шаповал Н. М., Кіпенка І. С., Пшенічної Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсним договір дарування квартири від 14 грудня 2009 року; зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні нею житлом за адресою: АДРЕСА_1, шляхом вселення її до вказаної квартири та передачі їй ключів; зобов`язати Московський РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області зареєструвати її за зазначеною адресою. Також, просила стягнути з відповідача аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи із дати подання позову і довічно.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 30 квітня 2009 року вона придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі за її згодою була зареєстрована та проживала донька, ОСОБА_4 . Будучи юридично необізнаною, наляканою та знаходячись у хворобливому стані позивач підписала у нотаріуса документи, які як з`ясувалося пізніше, є договором дарування квартири. Насправді вона бажала оформити договір довічного утримання. Через деякий час відповідач, використовуючи погрози, змусила її знятися із реєстраційного обліку, запевняючи, що тоді позивач отримає ізольоване житло від держави.
В червні 2015 року ОСОБА_5 вигнала її з квартири, забрала ключі. В той же час позивач випадково знайшла копію договору дарування. Після цього вона звернулася до юриста та дізналася про різницю між правовими наслідками договору дарування і довічного утримання. На теперішній час вона мешкає у знайомих, оскільки відповідач перешкоджає у користуванні житлом та речами, що знаходяться у вищевказаній квартирі.
Крім того, ОСОБА_1 вважає, що має право на отримання аліментів від доньки, оскільки не працює, отримує пенсію у розмірі 1224 грн., інших джерел доходу не має, страждає на ряд хронічних захворювань, в тому числі на тяжке онкологічне захворювання, а тому потребує лікування. Відповідач матеріальну допомогу не надає, хоча має таку можливість.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2016 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим номером 4204 від 14 грудня 2009 року.
В інших вимогах відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт відсутності її волевиявлення під час укладення договору на безоплатну передачу у власність відповідача квартири, яка є її єдиним житлом. Позивач як особа похилого віку, яка за станом здоров`я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувалась на передачу нерухомого майна у власність доньки лише за умови довічного утримання. Укладаючи спірний договір, позивач помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем. Перебіг позовної давності за вимогами починається з червня 2015 року, коли позивач довідалася про порушення свого права. Однак, позивачем не доведено наявність перешкод у користуванні нею спірною квартирою. Позивачем не надано доказів, що вона виконала вимоги Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", звернулася до відповідного органу із заявою, або їй було відмовлено, чи існують перешкоди для її реєстрації за зазначеним адресом. Також немає законних підстав для стягнення аліментів на утримання позивача.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Відповідач оскаржила рішення суду першої інстанції в частині визнання договору дарування недійсним.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2016 року змінено.
У частині визнання недійсним договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 14 грудня 2009 року, рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, за яких при укладанні договору дарування мала місце помилка - неправильне сприйняття позивачкою фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення дарувальника щодо природи договору, прав та обов`язків сторін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року та залишити в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2016 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що укладаючи договір, позивач мала на меті відчуження на користь доньки квартири, яка є її єдиним житлом, лише за умови довічного утримання, і якби не помилка в правовий природі правочину та його правових наслідках, її стан здоров`я, а також погрози з боку ОСОБА_6, спірний договір не був би укладений. Вважає, що судом першої інстанції об`єктивно встановлений факт відсутності її волевиявлення під час укладення нею договору на безоплатну передачу у власність відповідача квартири.
Отже, рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним.
Позиція інших учасників справи
У травні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просить відхилити касаційну скаргу представника позивача, а рішення апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2016 року залишити без змін.
Заперечення обґрунтовано тим, що спір щодо квартири відсутній, оскільки 07 березня 2017 року спірна квартира була продана, позивач отримала від продажу квартири 14000,00 доларів США на придбання окремого житла і претензій не має. Щодо укладення спірного договору наголосила, що добровільність намірів позивача укласти договір дарування було перевірено нотаріусом до підписання договору, при цьому про жодні матеріальні блага взамін квартири мови не йшло, так як ОСОБА_1 на той час була здоровою, працездатною, працюючою жінкою. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
03 квітня 2018 року матеріали цивільної справи № 643/18729/15-ц надійшли до Верховного Суду.
04 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суда
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.