Постанова
Іменем України
05 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 761/28893/16-ц
провадження № 61-18383св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Державне підприємство "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка",
третя особа - Міністерство культури України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником - ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року в складі судді Осаулова А. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2017 року в складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепа О. В., Іванченко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до суду до Державного підприємства "Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка" (далі - кіностудія, відповідач), третя особа: Міністерство культури України про визнання права на приватизацію.
В обґрунтування позовних вимог представником позивачів зазначено, що у господарському віданні (на балансі) кіностудії, яка належить до сфери управління Міністерства культури України, перебуває багатоквартирна житлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 167 від 02 лютого 1979 року відповідачу було дозволено провести заселення квартир у зазначеному житловому будинку. Разом з тим відповідно до інформації Київської міської державної адміністрації житлова будівля за вказаною адресою до цього часу не внесена до реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі міста Києва, відтак зазначена житлова будівля належить до державного житлового фонду.
15 травня 2006 року ОСОБА_1 виданий ордер № 54 на право зайняття сім`єю із одної особи житлової площі в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, на підставі якого вона заселилася у квартиру АДРЕСА_2 . У 2008 році у вказану квартиру заселилася та зареєструвала своє місце проживання донька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Реалізовуючи своє право на житло шляхом набуття у власність у спосіб приватизації квартири, в якій на законних підставах проживають позивачі, вони звернулися до відповідача із заявами від 12 липня 2016 року та від 22 липня 2016 року про оформлення передачі в приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_2 , додали необхідні документи. Однак відповідач, на якого Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" покладено обов`язок здійснення приватизації державного житлового фонду, який знаходиться у його господарському віданні, вимоги вказаного закону у визначені строки не виконав, відповіді на заяви про оформлення передачі в приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_2 не надав.
Тому, позивачі просили суд визнати їх право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , та зобов`язати кіностудію здійснити приватизацію квартири АДРЕСА_2 з доплатою особистими коштами позивачів надлишків загальної площі квартири у розмірі 21,6 кв. м.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2017 року, позов залишений без задоволення.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що належність спірної квартири до комунальної або державної форми власності позивачами не доведено. Крім того, суди дійшли висновку, що дія рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 167 від 02 лютого 1979 року, яким кіностудії надано дозвіл після звільнення квартир в гуртожитку на першому і другому поверхах в будинку для малосімейних по АДРЕСА_1, заселити їх сім`ями згідно з Положенням "Про порядок надання жилої площі в УРСР", на спірну квартиру не розповсюджується. Суди вказали, що позивачами також разом з заявами від 12 липня 2016 року та від 22 липня 2016 року надано неповний перелік необхідних документів для приватизації квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2017 року представник ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2017 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник вказує, що наявність спору про право в цій справі обумовлюється невизнанням відповідачем квартири, в якій проживають позивачі, об`єктом приватизації, а також ненаданням відповіді на заяви про приватизацію, що на думку позивачів є тотожним відмові у приватизації спірної квартири. При цьому суди попередніх інстанцій статус житлового будинку також не визначили, вказавши, що доказів про її належність до об`єктів державної чи комунальної власності позивачами не надано. Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій, на думку представника ОСОБА_1, спростовуються матеріалами справи, а тому житлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , є відомчим житловим фондом та знаходиться в державній власності.
Не вирішивши спір про право, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку, що приватизація квартир здійснюється уповноваженими органами, до яких суд не відноситься. При цьому позивачі не просили суд приватизувати спірну квартиру, а зверталися з вимогою про усунення перешкоди у здійсненні невизнаного права в спосіб зобов`язання вчинити певні дії щодо приватизації державного житла відповідно до встановленої законодавством процедури.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України 19 квітня 2018 року справа передана до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних мотивів.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до акту, затвердженого 30 вересня 1977 року, готель-гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1, прийнятий в експлуатацію.
Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 167 від 02 лютого 1979 року дозволено Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка після звільнення квартир в гуртожитку на першому і другому поверхах в будинку для малосімейних по АДРЕСА_1, вказані квартири заселити сім`ями згідно з Положенням "Про порядок надання жилої площі в УРСР".
15 травня 2006 року ОСОБА_1 наданий ордер № 54 на заселення у кімнату АДРЕСА_2 гуртожитку, розміром 27 (16,5) кв. м, яка знаходиться на четвертому поверсі будинку.
Згідно листа Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 березня 2015 року № 058/3/3-3838 у реєстрі житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Шевченківському районі міста Києва, затвердженому розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 09 грудня 2014 року № 640, будинок АДРЕСА_1 як гуртожиток не зареєстрований. Статус будівлі визначений лише рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 02 лютого 1979 року № 167, яким кіностудії було дозволено тимчасово використовувати зазначений житловий будинок як готель - гуртожиток. Крім того, зазначено, що оскільки будинок не відповідає технічним нормативам для гуртожитків, доцільно проводити приватизацію державного житлового фонду як квартир у житловому будинку, а не житлових приміщень у гуртожитку.
12 липня 2016 року, на підставі норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою (вхідний № 08С/зв від 12 липня 2016 року), в якій просила оформити передачу в приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_2 , яку вона займає разом з членами сім`ї на умовах найму. До заяви додано довідку про склад сім`ї, копію витягу з протоколу про надання житлової площі № 10 від 15 травня 2006 року, копію паспортів позивачів.
22 липня 2016 року ОСОБА_1 додатково до заяви від 12 липня 2016 року надала довідку про приватизацію, технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2, довідку про інвалідність.
Відповідач заяви ОСОБА_1 по суті порушених питань не вирішив, жодних відповідей з обґрунтуванням причин відмови у передачі квартири у спільну сумісну власність не надав.