Постанова
Іменем України
05 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 522/10094/16-ц
провадження № 61-26043св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач за зустрічним позовом - Одеська міська рада,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 жовтня 2017 року у складі судді Тарасова А. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараша А. А., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про встановлення фактів, що мають юридичне значення: проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, перебування фізичної особи на утриманні, фіктивне розірвання шлюбу, прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно за законом, визнання договору дарування недійсним, визнання недійсним свідоцтва на 1/4 частину квартири, посилаючись на те, що з 12 жовтня 1974 року він перебував з ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у зареєстрованому шлюбі, під час якого вони приватизували в рівних частках квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2011 року шлюб було розірвано, однак, не припиняючи шлюбних відносин, він продовжував проживати разом з ОСОБА_3, піклувався про неї та утримував її аж до смерті. 10 жовтня 2011 року він подарував 1/2 частину вказаної квартири доньці - ОСОБА_4 . У свою чергу його донька 12 жовтня 2011 року подарувала йому належні їй 213/1000 частин квартири АДРЕСА_2 . Проте під час укладення договорів дарування вони не мали наміру виконувати їх умови, оскільки фактично не передавали майно одне одному та не реєстрували право власності в Державному реєстрі нерухомості. У 2011 році ОСОБА_4 уклала шлюб із ОСОБА_2, який після її смерті (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) прийняв спадщину, до складу якої увійшла частка квартири АДРЕСА_1 , яку, на його думку, донька отримала за недійсним договором дарування. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: встановити факт його проживання разом із ОСОБА_3 як чоловіка та жінки однією сім`єю в період з 14 червня 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ним в порядку спадкування право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 10 жовтня 2011 року між ним та ОСОБА_4 ; визнати за ним право власності на вказану частку квартири; визнати фіктивним факт розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_3 на підставі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 червня 2011 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , видане Другою державною нотаріальною конторою Одеського міського управління юстиції на ім`я ОСОБА_2 .
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Одеської міської ради провстановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, усунення колишнього чоловіка від права на прийняття спадщини, посилаючись на те, що шлюб між ОСОБА_1 та спадкодавцем ОСОБА_3 було припинено до його розірвання рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2011 року, оскільки на початку 2009 року відповідач перестав мешкати у квартирі АДРЕСА_1 та став проживати у квартирі АДРЕСА_3 . Після залишення ОСОБА_1 вказаного житла виключно він утримував та доглядав за хворою дружиною ОСОБА_4 та її матір`ю ОСОБА_3 . Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив: усунути ОСОБА_1 від права на спадщину, що залишилася після смерті його колишньої дружини ОСОБА_3 ; встановити факт його сумісного проживання однією сім`єю разом із спадкодавцем ОСОБА_3 протягом більше п`яти років у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 жовтня 2017 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що не підлягає визнанню фіктивним розірвання шлюбу на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Факт припинення у 2009 році шлюбних відносин та ведення спільного побуту між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був встановлений рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 14 червня 2011 року, яке є преюдиційним. Вимога про визнання за позивачем права власності на спадкове майно після померлої ОСОБА_3 також не підлягає задоволенню, оскільки вона є похідною від встановлення факту проживання однією сім`єю, який не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи. Не проведення державної реєстрації права власності на отриману в дарунок частину квартири не є підставою для визнання договору дарування недійсним, у зв`язку з чим не підлягає визнанню недійсним видане на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину після померлої ОСОБА_4 Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 не довів свого права на спадкування майна померлої ОСОБА_3, а тому не може бути усунений від прийняття спадщини. З 12 жовтня 1974 року по 14 червня 2011 року спадкодавець ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, а 18 червня 2011 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_4 .Так як сторони у цій справі мали власні сім`ї, то відсутні підстави для встановлення факту проживання ОСОБА_2 та матері його дружини ОСОБА_3 однією сім`єю більше п`яти років, оскільки такі відносини не відповідають встановленим статтею 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) ознакам сім`ї. Крім того, під час розгляду справи за клопотанням сторін були допитані свідки, які дали суперечливі пояснення стосовно періоду, протягом якого ОСОБА_2 проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Інших доказів, які б підтверджували заявлені вимоги, позивачем не надано.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 жовтня 2017 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 постійно мешкав разом із ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини, не заслуговують на увагу, оскільки він перебував у зареєстрованому шлюбі та не проживав і ніколи не був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, в якій до дня своєї смерті жила спадкодавець. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не свідчать про порушення цим судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У травні 2018 року ОСОБА_2 подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення поданого ним зустрічного позову.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили всіх фактичних обставин справи, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення його позову. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем не менше п`яти років, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, свекор, свекруха, тесть, теща тощо. Таким чином, суди дійшли помилкового висновку про те, що відносини, які склалися між ним та спадкодавцем, не відповідають ознакам сім`ї, встановленим статтею 3 СК України. У квартирі АДРЕСА_1 він став проживати разом ОСОБА_4 та її матір`ю ще до укладення шлюбу.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.
24 вересня 2018 року справа № 522/10094/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення первісного позову не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Судами встановлено, що з 12 жовтня 1974 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Приморського районного суду міста Одесивід 14 червня 2011 року. Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_4 .
Згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 29 травня 1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належала квартира АДРЕСА_1 .
16 листопада 1996 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_8, після чого зміна прізвище на " ОСОБА_4 ". 05 серпня 2003 року цей шлюб було розірвано.
18 червня 2011 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_2 .
На підставі договору дарування від 10 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзар О. Ю., ОСОБА_1 подарував своїй дочці ОСОБА_4 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .