Постанова
Іменем України
10 липня 2019 року
м. Київ
справа № 760/10666/15-ц
провадження № 61-22643св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Інститут кримінально-виконавчої служби, Державна пенітенціарна служба України,
особа, яка звернулась із касаційною скаргою - Міністерство юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту кримінально-виконавчої служби, Державної пенітенціарної служби України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року у складі судді Демидовської А. І. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року у складі колегії суддів Ратнікової В. М., Борисової О. В., Соколової В. В.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Інституту кримінально-виконавчої служби (далі - Інститут) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У серпні 2015 року позивач подав заяву про залучення до справи Державної пенітенціарної служби України у якості співвідповідача на підставі того, що наказ про його звільнення видано Головою Державної пенітенціарної служби України Палагнюком В. М. та Інститут підпорядковується Державній пенітенціарній службі України.
Позовна заява мотивована тим, що з 03 вересня 2012 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Інститутом та починаючи з 11 листопада 2013 року на підставі укладеного трудового договору, оформленого наказом № 91/ОС, обіймав посаду завідувача кафедри спеціальної підготовки.
Наказом Голови Державної пенітенціарної служби України № 57/ос-15 від 30 квітня 2015 року позивача звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штату) з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
ОСОБА_1 вказував на незаконність його звільнення у зв`язку з існуванням на момент його звільнення у штатному розписі Інституту посади завідувача кафедри спеціальної підготовки, яку він обіймав. Крім цього, зазначав, що після його попередження про звільнення йому не було запропоновано жодної роботи та при звільненні письмово не повідомлено про нараховані суми, належні йому до виплати, а наказ про звільнення було доведено до його відома лише 06 травня 2015 року та цього ж дня видано трудову книжку.
Посилаючись на вищевикладене просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року, позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача кафедри спеціальної підготовки Інституту з 01 травня 2015 року. Стягнуто з Інституту на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2015 року по 27 січня 2016 року у розмірі 70 072,45 грн.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що удосконалення організаційно-штатної структури та оптимізації штатної чисельності персоналу не передбачало ні зменшення навантаження, ні зменшення штату кафедри спеціальної підготовки. Так, новий штатний розпис Інституту передбачав кафедру спеціальної підготовки з кількісним складом посад - 11. В порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, роботодавцем не було запропоновано вільну станом на день звільнення позивача посаду завідувача кафедри спеціальної підготовки, вимогам щодо зайняття якої ОСОБА_1 повністю відповідав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернулось Міністерство юстиції України із касаційною скаргою, посилаючись на те, що воно є правонаступником Державної пенітенціарної служби України, що підтверджується ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2016 року, якою замінено боржника у виконавчому провадженні з Державної пенітенціарної служби України на правонаступника - Міністерство юстиції України. У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, вказуючи на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року цивільну справу за цією касаційною скаргою призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" у цій справі призначено повторний автоматизований розподіл.
06 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
На підставі ухвали Верховного Суду від 24 червня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п`яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишена та обставина, що позивач не відповідав кваліфікаційним вимогам, встановленим Типовим положенням про кафедри інституту до посади завідувача кафедри, а тому, відповідно, йому не могла бути запропонована така посада. Відповідачем належним чином виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 06 лютого 2015 року було запропоновано вакантні посади викладача кафедри спеціальної підготовки, провідного інспектора методичного відділу, методиста методичного відділу, від яких позивач відмовився, про що Інститут склав відповідний акт.
Заявник вказує, що резолютивна частина рішення місцевого суду, де зазначено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, не містить вказівок на необхідність утримання із цієї суми податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску, а також не зменшено цю суму на розмір вихідної допомоги, що вже була виплачена позивачу при звільненні.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
28 квітня 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якій він вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, прийнятих у відповідності до вимог законодавства.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі наказу від 31 серпня 2012 року ОСОБА_1 з 03 вересня 2012 року призначено на посаду доцента кафедри спеціальної підготовки Інституту на строк до 31 липня 2013 року.
Наказом від 29 серпня 2013 року ОСОБА_1 призначено з 01 серпня 2013 року на посаду доцента кафедри спеціальної підготовки Інституту за контрактом на строк до 31 липня 2014 року.
У відповідності до наказу від 11 листопада 2013 року позивач з 11 листопада 2013 року був призначений на посаду завідувача кафедри спеціальної підготовки Інституту.
Наказом голови Державної пенітенціарної служби України № 729/ОД-14 від 27 листопада 2014 року про організаційно-штатні питання було затверджено перелік змін у штаті Інституту, затвердженому наказом Державної пенітенціарної служби України "Про затвердження штату Інституту кримінально-виконавчої служби" (зі змінами) № 318 від 17 серпня 2011 року, згідно з додатком до наказу.
Додатком до цього наказузатверджено перелік змін у штаті Інституту, яким, зокрема, скорочуються всі 62 посади науково-педагогічного складу, в тому числі старший науково-педагогічний склад в кількості 56 посад та фахівці в кількості 6 посад, а також 6 кафедр Інституту, а саме: соціально-гуманітарних дисциплін, загально-юридичних дисциплін, кримінально-правових дисциплін, кримінально-виконавчого права, пенітенціарної педагогіки та психології, спеціальної підготовки.
04 грудня 2014 року ОСОБА_1 під підпис попереджено про майбутнє можливе звільнення з займаної ним посади у зв`язку з наказом Голови Державної пенітенціарної служби України від 27 листопада 2014 року про затвердження переліку змін у штаті Інституту.
06 лютого 2015 року комісією Інституту було складено акт, з якого вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано наступні вакантні посади: викладача кафедри спеціальної підготовки, провідного інспектора методичного відділу, методиста методичного відділу. Від ознайомлення з матеріалами, у яких йому запропоновано вакантні посади, позивач відмовився, про що комісією Інституту складено акт.
20 лютого 2015 року було отримано згоду профспілкового комітету Інституту на звільнення ОСОБА_1 із займаної ним посади у зв`язку зі скороченням штату працівників.
24 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Державної пенітенціарної служби України зі скаргою на неправомірні дії керівництва Інституту щодо запропонованих йому вакантних посад, просив вирішити питання про перепризначення його на посаду завідувача кафедри спеціальної підготовки Інституту кримінально-виконавчої служби.
За результатами розгляду даної скарги 05 березня 2015 року Державна пенітенціарна служба повідомила, що керівництво Інституту зобов`язано запропонувати ОСОБА_1 наявні вакантні посади.
У зв`язку із перебуванням ОСОБА_1 на лікарняному в період з 09 лютого 2015 року по 18 березня 2015 року, комісією Інституту запропоновано позивачу 19 березня 2015 року наступні вакантні посади: викладача кафедри спеціальної підготовки та старшого викладача кафедри спеціальної підготовки. Від ознайомлення із матеріалами, де перелічені запропоновані йому посади, позивач відмовився.