Постанова
Іменем України
01 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 316/2463/15-ц
провадження № 61-29522св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року у складі судді Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку з порушенням зобов`язання, посилаючись на те, що рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 06 червня 2011 року його позов до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Запоріжжя задоволено частково, зобов`язано відповідача провести йому перерахунок та виплату державної пенсії як інваліду 2-ої групи у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком для непрацездатних громадян та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, з розрахунку 75 процентів мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум. У зв`язку з невиконанням державними органами вказаного рішення в червні 2013 року він звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) із заявою, в якій вказував на порушення Державою Україна Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 09 січня 2014 року ЄСПЛ ухвалив остаточне рішення у справі "Хайнацький та інші проти України", яким задовольнив 249 заяв громадян України, в тому числі і його вимоги. Проте державні органи здійснили йому перерахунок та виплату пенсії лише 25 вересня 2014 року, тобто рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 06 червня 2011 року було виконане більше ніж через три роки після його ухвалення. Внаслідок протиправної бездіяльності Держави Україна в особі її органів йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в його душевних стражданнях, погіршенні нормальних життєвих зв`язків та постійному перебуванні у стресовому стані. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь інфляційні втрати у зв`язку з порушенням зобов`язання в розмірі 1 397,20 грн, три проценти річних - 896,12 грн, а також 41 550 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 червня 2016 року у складі судді Цокол Л. І. позов задоволено частково. Відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок державного бюджету інфляційні втрати в розмірі 1 397,33 грн та 3 % річних в розмірі 896,12 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Рішенням ЄСПЛ позивачу вже була відшкодована моральна шкода, а положення зазначеної статті не передбачають такої відповідальності.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, 29 липня 2016 року Кабінет Міністрів України подав апеляційну скаргу разом з клопотанням про відстрочення сплати судового збору за її подання.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 серпня 2016 рокув задоволенні вказаного клопотання відмовлено. Апеляційну скаргу залишено без руху та надано п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику слід було сплатити судовий збір у розмірі 1 339,80 грн.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 вересня 2016 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів Українина рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 червня 2016 року постановлено вважати неподаною та повернути заявнику разом із сплаченим ним в неповному обсязі судовим збором у розмірі 606,32 грн.
07 жовтня 2016 року Кабінет Міністрів України повторно подав апеляційну скаргу на вказане рішення місцевого суду.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 листопада 2016 рокувідмовлено в задоволенні клопотання Кабінету Міністрів України про поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 червня 2016 року, а також - у відкритті апеляційного провадження за цією скаргою.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10 травня 2017 року касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 листопада 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2017 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без руху та надано п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків - заявнику слід було сплатити судовий збір у розмірі 1 339,80 грн, а також тридцятиденний строк - для подання до суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску цього строку.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 червня 2016 року.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що заявник отримав копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху 22 червня 2017 року, однак у визначений судом тридцятиденний строк не усунув недоліки, а саме не подав заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У вересні 2017 року Кабінет Міністрів Україниподав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки станом на 02 листопада 2016 року Кабінет Міністрів України сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 339,80 грн, який був визначений в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року під час подання цієї скарги вперше. Тобто суд безпідставно зобов`язав заявника повторно сплачувати вказаний збір.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
23 травня 2018 року справу № 316/2463/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).