ПОСТАНОВА
Іменем України
05 серпня 2019 року
Київ
справа №826/13416/17
адміністративне провадження №К/9901/3778/19, №К/9901/11088/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Стеценка С. Г.,
суддів Рибачука А. І., Тацій Л. В.
провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_3, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправною та скасування постанови, касаційне провадження в якій відкрито за касаційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 (головуючий суддя Добрівська Н. А., судді: Кузьменко А. І., Маруліна Л. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 (головуючий суддя Ісаєнко Ю. А., судді: Мельничук В. П., Земляна Г. В.),
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулися з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, відповідач), треті особи: ОСОБА_3, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - УПСЗН), в якому просили: скасувати, визнати протиправною, незаконною, нечинною, недійсною, такою, що втратила чинність, такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - Конституції України, Цивільному кодексу України, Цивільному процесуальному кодексу України, Закону України від 27.02.2017 №794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон №794-VII в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), рішенням Конституційного Суду України, постановам Пленумів Верховного Суду України, постановам Верховного Суду України, Загальній декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Міжнародному пакту про громадські і політичні права 1966 року, рішенням Європейського суду з прав людини, іншим нормам законодавства та нормативно-правовим актам, - постанову Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №300 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (далі по тексту - Постанова КМУ №300, спірна, оскаржувана постанова).
Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивачі зазначали, що внесені Постановою КМУ №300 зміни у абзац одинадцятий пункту 14 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива" (далі - Положення №848) фактично позбавлено громадян, в тому числі й заявників позову, права на отримання субсидій з оплати житлово-комунальних послуг за наявності боргу, без урахування того, що такий борг може бути невизнаним, оскарженим та навіть скасованим у судовому порядку. На переконання позивачів, оскаржувана Постанова №300, якою встановлюється новий порядок призначення субсидій без заяви громадянина, наділяє структурні підрозділи з питань соціального захисту населення правом приймати рішення про припинення нарахування субсидії на підставі інформації щодо наявності заборгованості не з`ясовуючи, при цьому, питання (не збираються відповідні докази, не встановлюються обставини, тощо) щодо підстав виникнення заборгованості по сплаті комунальних послуг, узгодженість такої заборгованості, або, навіть того, чи не спростована вона у судовому порядку. Наведене, на думку позивачів, засвідчує, що Постанова КМУ №300 порушує гарантовані нормами міжнародного права та національним законодавством права людини на соціальний захист, зокрема, і заявників, яким, до того ж, з 01.11.2006 встановлена третя група інвалідності, а розмір їх пенсії, з урахуванням витрат на лікування та на задоволення соціально-побутових потреб, засвідчує їх важкий майновий стан.
Третя особа - ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримала і просила його задовольнити, наполягаючи на протиправності спірної постанови Уряду, яка, на її думку, прийнята з використанням повноваження не з метою, з якою це повноваження надано, при цьому, наполягала, що положення вказаного нормативно - правового акту мають дискримінаційний характер і суперечать вимогам законодавства, порушують права малозабезпечених громадян на отримання субсидії.
Також, ОСОБА_3 просила суд врахувати позицію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо оскаржуваних положень постанови КМУ №300, висловлену у листі від 23.03.2018 №811/7-Н312601.18-1/20-153 (далі - лист Уповноваженої ВРУ з прав людини).
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018, відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що спірна постанова КМУ прийнята у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом №794-VII, Законом України від 24.06.2004 №1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон №1875-IV) й у спосіб, передбачений наведеними актами законодавства, а також з дотриманням процедури, встановленої Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2011 р. N 1156, далі - Регламент КМУ). Водночас, суди зазначали, що обраний позивачами спосіб судового захисту не забезпечить поновлення порушеного, на їх думку, права на отримання житлової субсидії.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із наведеними вище судовими рішеннями, позивачі та третя особа - ОСОБА_3 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять їх скасувати та задовольнити позов.
Повторюючи аргументи, викладені у заявах по суті, поданих до судів першої та апеляційної інстанцій, скаржники вказували на те, що суди, вирішуючи цей спір, не врахували усіх обставин справи і не дослідили докази, які мають значення, не надали їм, а також доводам учасників справи, належної правової оцінки, не навели обґрунтованих мотивів відсутності підстав для задоволення позову, відтак ухвалили судові рішення, які не відповідають критеріям законності і обґрунтованості.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018, яка протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2019 передана на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі судді-доповідача - Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.
Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2019 відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалені у цій справі судові рішення.
В подальшому, до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ці самі судові рішення, яка відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.04.2019 передана на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі судді-доповідача - Гриціва М. І., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.
Ухвалою Верховного Суду від 25.04.2019 зазначену касаційну скаргу було залишено без руху у зв`язку з пропуском строку касаційного оскарження й визнання підстав, вказаних скаржниками для поновлення строку, неповажними, а також з огляду на невиконання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо оформлення касаційної скарги.
У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М. І., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду, протоколів від 24.05.2019 про повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, про передачу судової справи раніше визначеному складу суду, касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 передано на розгляд колегії суддів у складі судді-доповідача - Стеценка С. Г., суддів: Рибачука А. І., Тацій Л. В.
Ухвалою Верховного Суду від 03.06.2019 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2019 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і призначено провести попередній розгляд справи 30.07.2019.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення, оскільки вважає, що такі ухвалені відповідно до закону, а тому підстави для їх скасування відсутні. Зазначає, що спірна постанова КМУ прийнята відповідачем з дотриманням встановленої законодавством процедури, відповідає закону, не порушує прав позивачів і не обмежує їх, а лише встановлює порядок надання житлової субсидії громадянам, які її потребують. При цьому, вказує, що прийняття КМУ постанов з питань, які віднесені до його компетенції, є дискреційними повноваженнями Уряду.
Позивачі, у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3, повністю підтримали викладені у ній доводи і вимоги й просили її задовольнити.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
Як встановлено судами попередніх інстанцій, листом УПСЗН від 02.07.2018 (щодо непризначеної йому у травні 2017 року субсидії) ОСОБА_1 повідомлено про наявність інформації, отриманої від Товариства з обмеженою відповідальністю "Водоканал-Сервіс" про існування, станом на 01.05.2017, заборгованості позивача по оплаті за надані послуги в розмірі 40724,51 гривень з посиланням на положення Постанови КМУ №300.
Управління запропонувало ОСОБА_1 в двомісячний термін документально підтвердити сплату заборгованості, надати копію договору про реструктуризацію або надати рішення про оскарження наявної заборгованості в судовому порядку.
Оскільки ОСОБА_1 не звернувся до УПСЗН з інформацією про погашення заборгованості у визначений законодавством термін, субсидія йому не призначена.
З огляду на вказане, позивачі, зокрема, вважаючи, що постановою КМУ №300 порушуються їхні права, звернулись з даним позовом до суду.
Позиція Верховного Суду
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України (частина перша) встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
За приписами пунктів 1), 3), 10) статті 116 Основного Закону Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (частина перша статті 117 Конституції України).
Окрім цього, частиною другою статті 120 Конституції України визначено, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.
Наведеним правовим нормам Конституції України кореспондують положення Закону №794-VII, зокрема, частина перша статті 1, пункт перший статті 2 вказаного Закону, якими визначено правовий статус Уряду України, його основні завдання.
Принципи діяльності Кабінету Міністрів України наведені у статті 3 Закону №794-VII, частина перша якої встановлює, що діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Статтею 4 вказаного Закону визначені правові засади діяльності Кабінету Міністрів України, який, за змістом частини першої цієї статті, у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Частинами другою, третьою цієї ж правової норми Закону №794-VII передбачено, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.