Постанова
Іменем України
01 серпня 2019 року
місто Київ
справа № 395/132/17
провадження № 61-29457св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроконтракт-Н",
відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось-Інвест",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось-Інвест" на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2017 року у складі судді Орендовського В. А. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроконтракт-Н"
(далі - ТОВ "Агроконтракт-Н") у лютому 2017 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Рось-Інвест" (далі - ТОВ "Агро-Рось-Інвест") про визнання договору оренди недійсним та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 07 лютого 2008 року (за твердженням позивача) між ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років. Земельну ділянку ОСОБА_1 позивач орендував згідно зі схемою разом із земельними ділянками інших власників, без установлення меж для кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками. Зазначеним договором передбачено, що його дія продовжується на наступний термін дії договору, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 6 місяців до його закінчення не отримала письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримала підтвердження про його отримання іншою стороною. В той же час ОСОБА_1 не повідомила позивача за шість місяців до закінчення дії договору про свій намір не продовжувати його на наступний термін. 11 червня 2013 року та 06 березня 2014 року позивач направив ОСОБА_1 листи-повідомлення про поновлення договору, до якого долучено проект додаткової угоди, але позивач так і не був повідомлений про прийняте відповідачем рішення. Після закінчення строку договору оренди позивач продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачував орендну плату за її користування.
У 2015 році позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 та ТОВ "Агро-Рось-Інвест" уклали договір оренди землі щодо земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача. Крім того, під час укладення цього договору не здійснювалося встановлення меж земельної ділянки. У зв`язку з тим, що встановлення меж земельної ділянки до підписання договору оренди між відповідачами не здійснювалося, тому на момент укладання та реєстрації цього договору місце розташування земельної ділянки, яке є істотною умовою договору, не було встановлене.
Стислий виклад заперечень відповідача
У відзиві ТОВ "Агро-Рось-Інвест" заперечувало проти задоволення позову, посилаючись на те, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агро-Рось-Інвест" договір оренди землі не порушує прав ТОВ "Агроконтракт-Н".
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року, позов ТОВ "Агроконтракт-Н" задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 30 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агро-Рось-Інвест" щодо земельної ділянки, площею 4, 07 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області. Визнано поновленим договір оренди землі від 07 лютого 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроконтракт-Н", щодо земельної ділянки, площею 4, 07 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалось тим, що ТОВ "Агроконтракт-Н" згідно з вимогами статті 33 Закону України "Про оренду землі" є добросовісним орендарем, який на період дії строку договору оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1, та після закінчення строку дії такого, тобто після 20 травня 2015 року, належним чином та відповідно до умов укладеного між сторонами договору, виконувало свої обов`язки орендаря, використовувало земельну ділянку за призначенням у власних інтересах, за що сплачувало відповідачу орендну плату в повному обсязі, що підтверджується відомостями на виплату грошових коштів за весь час дії договору, при цьому відповідачі не надали суду доказів невиконання умов договору, у тому числі в частині сплати орендної плати.
Суд відхилив пояснення представників відповідача та акт розмежування земель між сторонами від 23 вересня 2014 року щодо узгодження між ТОВ "Агро-Рось-Інвест" та ТОВ "Агроконтракт-Н", оскільки під час судового розгляду встановлено, що позивач протягом усього 2014 року користувався земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 , та остання отримувала від ТОВ "Агроконтракт-Н" орендну плату.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ "Агро-Рось-Інвест" просило скасувати рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що договір оренди землі, укладений між ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_1, зареєстрований неповноважним суб`єктом, не пройшов державної реєстрації в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, а тому зазначений договір не набрав чинності. Зважаючи на наведене, заявник стверджує, що відсутні правові підстави для поновлення договору оренди землі.
Також ТОВ "Агро-Рось-Інвест" зазначило, що позивач не дотримався вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо поновлення договору оренди землі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у квітні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07 лютого 2009 року між ТОВ "Агроконтракт-Н" та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Новомиргородському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 20 травня 2010 року № 04.10.377.00012.
Відповідно до пункту 3.1 договору оренди договір укладено строком на 5 років.
Зазначену земельну ділянку ТОВ "Агроконтракт-Н" орендував згідно зі схемою разом із земельними ділянками інших власників, без установлення меж для кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками.
Відповідно до пункту 3.2 договору оренди сторони погоджуються, що дія договору продовжується на наступний термін дії, зазначений в пункті 3.1 цього договору, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 6 місяців до його закінчення не отримала письмового повідомлення щодо інших пропозицій та не отримала підтвердження про його отримання іншою стороною.
ТОВ "Агроконтракт-Н", скориставшись своїм правом, відповідно до визначеного Законом України "Про оренду землі" строку, не пізніше як за місяць, направило орендодавцю листи-пропозиції від 11 червня 2013 року та від 06 березня 2014 року, з проектами додаткових угод щодо поновлення договору та укладення додаткової угоди.
30 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Агро-Рось-Інвест" укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надає, а ТОВ "Агро-Рось-Інвест" приймає в строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання, яка знаходиться в адміністративних межах Дібрівської сільської ради, № 40, площею 4, 07 га, кадастровий номер НОМЕР_1, строком на 10 років.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України "Про оренду землі".
Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За змістом статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно з нормою статті 791 ЗК України земельна ділянка набуває ознак об`єкта цивільних прав з моменту її формування з присвоєнням кадастрового номера та внесення в Державний земельний кадастр.