Постанова
Іменем України
01 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 581/63/17
провадження № 61-25284св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 6 квітня 2017 року у складі судді Сізова Д. В. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 25 липня 2017 року у складі колегії суддів Семеній Л. І., Собини О. І., Хвостика С. Г.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила стягнути з відповідача на її користь борг у розмірі 712 962,08 грн, а саме за розписками:
- від 25 лютого 2009 року у розмірі 180 079,46 грн, з яких: 50 000 грн - основна сума боргу, 47571,55 грн - проценти за користування позикою, 11 621,91 грн - 3 % річних, 70 886 грн - інфляційне збільшення боргу;
- від 25 березня 2009 року у розмірі 277 126,37 грн, з яких: 132 000 грн - основна сума боргу, 124 373,80 грн - проценти за користування позикою, 4437,37 грн - 3 % річних, 16 315,20 грн - інфляційне збільшення боргу;
- від 23 квітня 2010 року у розмірі 99 183,74 грн, з яких: 50000 грн - основна сума боргу, 41322,92 грн - проценти за користування позикою, 1680,82 грн - 3 % річних, 6180 грн - інфляційне збільшення боргу;
- від 18 червня 2010 року у розмірі 156 572,51 грн, з яких: 50 000 грн - основна сума боргу, 40 546,89 грн - проценти за користування позикою, 9435,62 грн - 3 % річних, 56 590 грн - інфляційне збільшення боргу.
Позов мотивовано тим, що протягом 2009-2010 років між чоловіком позивача - ОСОБА_3 та відповідачем укладалися договори про надання позики, на підтвердження яких складалися боргові розписки від 25 лютого 2009 року на суму 50 000 грн, зі строком повернення до 01 травня 2009 року, 25 березня 2009 року на суму 132 000 грн, 23 квітня 2010 року на суму 50 000 грн, 18 червня 2010 року на суму 50 000 грн, зі строком повернення до 15 жовтня 2010 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а позивач прийняла спадщину за заповітом, успадкувала й право вимоги до відповідача за вказаними договорами.
08 грудня 2015 року позивач зверталася з письмовою вимогою до відповідача щодо погашення заборгованості за договорами позики, однак жодне з боргових зобов`язань відповідачем не виконано.
Оскільки розписки не містять умов про безпроцентність договорів позики та не мають розміру відсотків, то такі відсотки підлягають стягненню за користування грошима на рівні облікової ставки Національного банку України, що діяла в період користування позикою, відповідно до положень статті 1048 ЦК України.
Крім того, відповідно до частини другої статті 625 ЦК Україниза весь час прострочення виконання зобов`язання з повернення грошей відповідач має сплатити 3 % річних та суму інфляційного збільшення боргу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 06 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 25 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що розписки від 25 березня 2009 року та від 23 квітня 2010 року не містять відомостей про існування між сторонами правовідносин позики, оскільки вони не містять зобов`язань відповідача про повернення коштів, а протилежного позивачем не доведено.
За розпискою від 25 лютого 2009 року, яка містить зобов`язання повернути кошти до 01 травня 2009 року та розпискою від 18 червня 2010 року з відповідним зобов`язанням повернути гроші до 15 жовтня 2010 року, між сторонами виникли договірні правовідносини щодо позики. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження повернення боргу, а тому не довів факт своєчасного виконання свого зобов`язання, в зв`язку з чим право позивача, яка є правонаступником позикодавця після його смерті, є порушеним.
Разом з тим, за захистом порушених прав позивач звернулася до суду поза межами строку позовної давності, поважність його пропуску в суді не довела.
Оскільки до ухвалення рішення у справі відповідач заявив про застосування позовної давності, суд першої інстанції. З яким погодився апеляційний суд, на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України, відмовив в частині зазначених вимог за пропуском строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій є недостатньо обґрунтованими. Суди не врахували, що відповідач визнав існування відносин позики між ним та ОСОБА_3, які передбачали обов`язок повернення коштів, не встановили факт, чи дійсно запозичені кошти були повернуті відповідачем.
Суди безпідставно не застосували положення статті 213 ЦК України щодо тлумачення змісту правочину. Оскільки встановлення правової природи укладених згідно розписок правочинів є обов`язковою умовою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суди мали надати тлумачення змісту такого правочину.
У задоволенні позовних вимог про стягнення боргу, що виник із розписок від 25 лютого 2009 року та від 18 червня 2010 року, суди безпідставно відмовили за спливом строку позовної давності, застосували норму частини четвертої статті 267 ЦК України. Не надали жодної оцінки обставинам, на які посилався позивач, що мають істотне значення для вирішення питання щодо спливу строку позовної давності за розпискою від 25 лютого 2009 року, та не врахували, що у вказаній розписці не визначено строк повернення коштів, оскільки з тексту даної розписки неможливо розібрати вказану відповідачем дату, оскільки після слів "гроші зобов`язуюсь до", вказано лише рік (2009), а місяць та день не зазначено.
Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача, що за розпискою від 25 березня 2009 року строк повернення визначається моментом пред`явлення вимоги, а не вказаною судом датою, отже позовна давність за цією вимогою не є такою, що сплила.
При оцінці клопотання позивача про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними, суди не врахували усіх доводів позивача, зокрема тих обставин, що позивач об`єктивно не могла дізнатись про існування розписок до смерті позикодавця і до прийняття спадщини після нього, оскільки вона стороною правочинів не виступала.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.