Постанова
Іменем України
01 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 456/44997/15
провадження № 61-26761св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_5, на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12 жовтня 2016 року у складі судді Гулкевича О. В., ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2017 року у складі колегії суддів Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду до
ОСОБА_3 , ОСОБА_4, з позовом, вимоги якого уточнили під час розгляду справи та просили визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого 20 грудня 2002 року на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області від 19 грудня 2002 року за № 387, та визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину вказаної квартири.
Позов мотивовано тим, що мати позивача - ОСОБА_2, одружившись з відповідачем ОСОБА_4, стала проживати разом з ним в квартирі АДРЕСА_1 . За цією адресою було зареєстроване її місце проживання. В подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвали шлюб.
За час шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_1, який був зареєстрований у вказаній квартирі з моменту свого народження. За цією ж адресою також проживали відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, та мати останніх - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті ОСОБА_6 позивачу стало відомо про те, що вищевказана квартира була приватизована на підставі рішення виконкому Стрийської міської ради від 19 грудня 2002 року, на підставі чого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 20 грудня 2002 року видано свідоцтво про право власності на це нерухоме майно.
03 грудня 2002 року мати позивача - ОСОБА_2 разом з позивачем, з невідомих причин за декілька днів до приватизації квартири були зняті з реєстраційного обліку з вказаною адресою, а після приватизації квартири, а саме - 04 березня 2003 року знову були зареєстровані у ній.
Оскільки позивач був зареєстрований за вказаною адресою, то мав приймати участь у приватизації квартири і набути право власності на її частину. Разом з тим, під час приватизації житла було вчинено дії, спрямовані на усунення позивача від участі у приватизації, чим порушено вимоги частини першої статті 71 ЖК Українита частину другу статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Крім наведеного, позивач посилається на те, що трьохрічний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК Україниним не пропущений, оскільки на час приватизації спірної квартири він був неповнолітнім та не міг самостійно захистити свої права і інтереси, а про порушення свого права дізнався після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 12 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що позивача, як особу, що не проживала у спірній квартирі правильно не було зазначено у довідці про склад сім`ї при здійсненні її приватизації відповідачами. Позивач у період приватизації квартири (26 грудня 2002 року) не проживав у ній, у зв`язку з чим, позов задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 постійно проживав у спірній квартирі і це житло не залишав.
Суди не взяли до уваги та не з`ясували, що мати позивача - ОСОБА_2 на час спірних правовідносин, а саме в період грудень 2002 року по квітень 2003 року перебувала на роботі за кордоном в Республіці Польща, а тому позивач - ОСОБА_1 проживав у спірній квартирі з бабусею ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з тим суд не з`ясував, за яких обставин ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_1 були зняті з реєстраційного обліку у квартирі, оскільки ОСОБА_2 в цей час перебувала за кордоном.
Оскільки батьки позивача працювали за межами України, то позивач постійно проживав та проживає у квартирі АДРЕСА_1 .
Виходячи з аналізу змісту Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, статті 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.
Усупереч наведеним положенням законодавства суди пов`язали право позивача, ОСОБА_1, на приватизацію з фактом реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а не з його правом на житло та фактом проживання у квартирі.
Під час розгляду справи не здобуто доказів, що позивач - ОСОБА_1 змінював своє місце проживання. Разом з тим було доведено, що він постійно проживав і проживає у спірній квартирі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.