Постанова
Іменем України
24 липня 2019 року
м. Київ
справа № 174/435/15-ц
провадження № 61-13396св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області у складі судді Шаповала Г. І. від 17 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Максюти Ж. І.,
Макарова М. О., Прозорової М. Л., від 26 квітня 2016 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (ФОП) ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживача шляхом визнання правочинів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 16 квітня 2015 року до неї у квартиру прийшли представники виробника металопластикових конструкцій для балконів та запропонували їй провести ремонт балкону у її квартирі, встановивши на балконі металопластикові конструкції, загальна вартість яких становила 12 018 грн, з виплатою нею цієї суми у розстрочку на
24 місяця.
Вказувала на те, що представник ФОП ОСОБА_2 шляхом омани заволодів її кредитною карткою і з допомогою мобільного платіжного терміналу, без її згоди на те, фактично подав від її імені ПАТ КБ "ПриватБанк" заяву на отримання нею кредиту, а саме оформлення розстрочки на
24 місяця.
Зазначала, що договір споживчого кредиту від 16 квітня 2015 року, укладений між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк", є недійсним з тих підстав, що договір між фізичною особою та юридичною особою має бути укладений у письмовій формі, однак вона кредитного договору з банком не підписувала, а тому відсутня обов`язкова письмова форма цього договору.
При цьому, у порушення пункту 2 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", банк не надав їй як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, що підтверджується відсутністю письмового договору про надання споживчого кредиту між ними.
Також вказувала на те, що договір індивідуального номеру заказу
від 16 квітня 2015 року вона підписала 18 квітня 2015 року після того, як
ФОП ОСОБА_2 її переконала, що це потрібно для подальшого розірвання оспорюваних нею договорів, що підтверджується її заявою на ім`я ФОП ОСОБА_2 від 18 квітня 2015 року.
Також зазначала, що вона не мала волевиявлення на укладення оспорюваних договорів, оскільки розмір її щомісячної пенсії становить
1 049,00 грн, іншого доходу вона не має, у той час як договором кредиту передбачена щомісячна сплата платежу у розмірі 819,27 грн протягом
24 місяців.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсними договір споживчого кредиту від 16 квітня 2015 року, укладений між нею та
ПАТ КБ "ПриватБанк", та договір індивідуального номеру заказу від 16 квітня
2015 року, укладений між нею та ФОП ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області
від 17 липня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір споживчого кредиту від 16 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк".
Визнано недійсним договір індивідуального номеру заказу GP-1919L
від 16 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довела, що договір індивідуального номеру заказу
GP-1919L від 16 квітня 2015 року про виготовлення та передачу у власність ПВХ конструкцій на суму 12 018,00 грн, а також договір кредиту від 16 квітня 2015 року є недійсними, оскільки вони не відповідають вимогам
статті 203 ЦК України, частин першої, третьої четвертої статті 207 ЦК України, частин першої та другої статті 208 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України та статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів".
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня
2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено, рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 17 липня
2015 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що з боку банку договір споживчого кредиту не підписаний, відсутні докази виконання вказаного договору. ПАТ КБ "ПриватБанк" не спростувало, що під час укладення договору споживчого кредиту позивач навмисно була введена в оману представниками ФОП ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення в частині визнання недійсним договору споживчого кредиту, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про визнання договору споживчого кредиту недійсним, оскільки сторонами дотримано письмової форми договору, позивач мала можливість ознайомитись з його умовами та надавши свою кредитну картку представнику ФОП ОСОБА_2 і вказавши пін-код картки, вчинила дії направлені на укладення договору, укладенням якого підтвердила, що вона ознайомлена з Умовами та правилами надання послуг. При цьому позивач не довела підстав для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України.
Судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійним договору індивідуального номеру заказу GP-1919L від 16 квітня 2015 року не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу
У серпні 2016 року ОСОБА_1 подала заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою цього ж суду від 28 грудня 2016 року - справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами