ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/1807/18
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2018 року заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" та Приватного підприємства "Ліра 777", в якому просив: визнати недійсним договір № 19-ВБ від 31.01.2007 на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, укладений між ДП МОУ "Південьвійськбуд та ПП "Ліра 777; зобов`язати ПП "Ліра 777 повернути державі в особі Міністерства оборони України нежитлові приміщення п`ятого поверху площею 335,6 кв.м, розташовані в будівлі ДП МОУ "Південьвійськбуд" за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, в т.ч. шляхом виселення ПП "Ліра 777" із вказаних нежитлових приміщень; скасувати державну реєстрацію права власності ПП "Ліра 777" на нежитлові приміщення п`ятого поверху площею 335,6 кв.м, розташовані в будівлі ДП МОУ "Південьвійськбуд" за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А (реєстраційний номер майна: 21350441, номер запису: 5761 в книзі: 70неж-100).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.01.2019 (суддя Лічман Л.В.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 (судді: Бєляновський В.В., Богатир К.В., Поліщук Л.В.), у позові відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.
Під час розгляду даної справи судами встановлено, що 31.01.2007 між ДП МОУ "Південьвійськбуд" (замовником) та Приватним підприємством "Браслав" (пайовиком, правонаступником якого є ПП "Ліра 777"), як переможцем аукціонних торгів, укладено договір № 19-ВБ на будівництво нежитлових приміщень у порядку пайової участі, предметом якого є участь пайовика в фінансуванні будівництва з реконструкції 4-х поверхової адміністративної будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-ти поверхового адміністративного корпусу за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А згідно рішення Одеської міської ради за № 249 від 02.03.2006, та отримання у власність профінансованого паю в вигляді нежитлових офісних приміщень на умовах, що викладені у цьому договорі (п. 1.1 договору). На виконання договору 01.08.2007 сторонами складено акт прийому-передачі, за яким замовник передав, а пайовик прийняв у власність 335,6 кв.м загальної площі адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул . Армійська, 18-А, а також замовник підтвердив фінансування пайовиком реконструкції будівлі в сумі 1 003 752 грн.
Звертаючись до суду з вимогою про визнання вказаного договору недійсним, прокурор посилався на те, що Міністерство оборони України не надавало згоду на укладання договору, результатом якого є відчуження державного нерухомого майна. Також прокурор просив задовольнити решту похідних вимог на підставі приписів ч. 1 ст. 216, ст. 1212 ЦК України: зобов`язати повернути майно за недійсним договором, а також скасувати реєстрацію права власності ПП "Ліра 777" на відповідне майно.
Надаючи оцінку позовним вимогам з урахуванням встановлених обставин справи, господарські суд обох інстанцій дійшли висновків, що вимога про визнання договору недійсним є обґрунтованою, однак не підлягає задоволенню з огляду на значний пропуск строку позовної давності. Враховуючи, що відповідач заявив про застосування наслідків спливу цього строку, а підстав для визнання поважними причин пропуску цього строку ані прокурором, ані Міністерством оборони України не наведено, суди обох інстанцій відмовили в позові у повному обсязі.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про пропуск строку позовної давності.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Як вбачається з преамбули статуту ДП МОУ "Південьвійськбуд", затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.01.1998 № 27, підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України - орган управління майном.
Згідно з п. 4.2 цього статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.
Відповідно до ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об`єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
Згідно з п. 6.1 Статуту функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном (Міністерство оборони України), який відповідно до покладених на нього повноважень, зокрема, здійснює контроль за ефективністю використання, збереженням закріпленого за Підприємством державного майна.
Проте належних доказів які б свідчили про те, що Міністерством оборони України, як органом, до сфери управління якого входить ДП МОУ "Південьвійськбуд", надавалася згода на укладання спірного договору № 19-ВБ від 31.01.2007, в результаті якого відбулося відчуження державного нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, сторонами не надано.
Наявний в матеріалах справи лист від 03.02.2006 № 10/260/1 за підписом начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства ОСОБА_1, в якому визнано слушною пропозицію директора ДП МОУ "Південьвійськбуд" провести заходи по реконструкції будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А за рахунок пайових внесків третіх осіб, не є належним доказом надання такої згоди органу управління, оскільки видана ОСОБА_1 довіреність від 17.08.2004, якою останній був наділений повноваженнями щодо надання дозволів на відчуження майна державних підприємств, розпорядженням Міністра оборони України від 02.10.2004 № 6828/з була скасована.
Вказана обставина встановлена у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2010 у справі № 30/257, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2010, тому вона має преюдиціальне значення під час розгляду даної справи згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, адже в обох справах приймає участь Міністерство оборони України, стосовно якого встановлено зазначену обставину.
Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно зі ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).