ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2019 року
м. Київ
cправа № 910/14179/18
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "999" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТІС-ГРУП" 2 808 040, 50 грн., що є еквівалентом 100 000 дол. США. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано умови договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 27.12.2016, а саме, не перераховано обумовлену договором суму, строк оплати якої настав 07.07.2018.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 (суддя Блажівська О.Є.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 (судді Мартюк А.І., Зубець Л.П., Калатай Н.Ф.), у задоволені позовних вимог відмовлено.
Під час розгляду справи судами встановлено, що 27.12.2016 позивач та відповідач уклали Договір про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №27/12-16фз (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач доручає відповідачу на умовах, визначених цим Договором, виконати функції замовника, а відповідач зобов`язується належним чином виконувати зазначені функції та відповідні зобов`язання, забезпечити фінансування будівництва об`єкта за власний рахунок та/або із залученням коштів третіх осіб відповідно до умов цього Договору. Для цього позивач надає відповідачу будівельний майданчик за актом (Додаток №1) та всі належні йому функції замовника, за винятком права продажу третім особам (фізичним/юридичним) майнових прав на частини об`єкта, що належать позивачу відповідно до розділу 5 Договору, а відповідач здійснює всі необхідні дії для будівництва об`єкта, продажу прав на частини об`єкта, що належать відповідачу відповідно до розділу 5 Договору третім особам (фізичним/юридичним), оформлення за сторонами та/або третіми особами прав власності на частини об`єкта відповідно до умов договору та законодавства, а також має право здійснювати всі інші дії, які є необхідними для досягнення мети за даним договором. Відповідно до п. 2.2 Договору відповідач зобов`язаний передати позивачу майнові права на частини об`єкта у порядку, визначеному розділом 5 цього Договору. Пунктом 2.5 договору визначено, що сторони домовились розподілити між собою майнові права в об`єкті будівництва згідно з розділом 5 цього Договору. За умовами розділу 5 Договору результатом виконання даного договору є завершений будівництвом та прийнятий в експлуатацію об`єкт. Сторони розподіляють між собою майнові права у наступних частинах: позивач отримує у власність майнові права на частину житлової площі об`єкта, що складає 7% від житлової площі об`єкта за цим договором. Відповідач отримує у власність майнові права на залишкову частину площі від загальної площі об`єкта за цим договором. Всі розрахунки між сторонами за цим договором виконуються шляхом отримання ними своїх частин об`єкта.
Також суди встановили, що одночасно з укладенням Договору його сторони підписали додаткову угоду до Договору (далі - Додаткова угода), якою внесли зміни до розділу 5 Договору, виклавши його у такій редакції:
"5.1. Результатом виконання даного Договору є завершений будівництвом та прийнятий в експлуатацію Об`єкт. 5.2. Сторона-2 на підтвердження намірів щодо належного виконання умов Договору перераховує Стороні- 1 суму у розмірі 8160000 (вісім мільйонів сто шістдесят тисяч) гривень 00 копійок (1 долар США = 27,20 гривень), що є еквівалентом 300 000 доларів США, згідно середнього комерційного курсу продажу долару США на день підписання Договору (1 долар = 25,396 гривень) на наступним графіком: до 07.07.2018 еквівалент у гривні 100000,00 доларів США згідно середнього комерційного курсу продажу долару США на день здійснення проплати; до 07.08.2018 еквівалент у гривні 100000,00 доларів США згідно середнього комерційного курсу продажу долару США на день здійснення проплати; до 07.09.2018 еквівалент у гривні 100000,00 доларів США згідно середнього комерційного курсу продажу долару США на день здійснення проплати. 5.3 Сторони розподіляють між собою майнові права у наступних частинах: 5.3.1. Сторона- 1 отримує у власність майнові права на частину житлової площі Об`єкта, що складає 7% (сім) від Загальної житлової площі Об`єкта по цьому Договору. 5.3.2. Сторона-2 отримує у власність майнові права на залишкову частину площі від Загальної площі Об`єкта по цьому Договору. 5.4. Всі розрахунки між Сторонами за цим Договором виконуються шляхом отримання ними своїх Частин Об`єкта з врахуванням положень пункту 5.2. Договору."
У зв`язку з тим, що відповідачем не сплачено погоджені Додатковою угодою кошти, позивач звернувся з цим позовом.
Досліджуючи правову природу вказаних коштів, суди обох інстанцій врахували, що за умовами Договору вони мали бути сплачені відповідачем на підтвердження своїх намірів щодо належного виконання його умов, у зв`язку з чим дійшли висновків, що в даному випадку таке грошове зобов`язання відповідача не кореспондується з жодним зобов`язанням позивача, а є лише підтвердженням наявності (або відсутності) певного наміру. Враховуючи викладене, суди дійшли висновків, що таке зобов`язання не можна вважати елементом розрахунків між сторонами.
Водночас, за висновками судів обох інстанцій, відповідна сума не є забезпеченням зобов`язання, врегульованим главою 49 ЦК України, оскільки визначальною рисою відповідного засобу має бути його направленість на належне виконання боржником своїх зобов`язань та реальна можливість кредитора відновити за рахунок таких коштів свої права у випадку їх порушення боржником. Оскільки обов`язок зі сплати спірної суми коштів договором не залежить від належного або неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, жодних підстав для повернення вказаної суми договором не передбачено, суди обох інстанцій дійшли висновку, що спірна сума не може вважатись засобом забезпечення зобов`язання.
За таких обставин, враховуючи, що сторони не визначили в укладеному Договорі правову природу спірної суми, а з їх пояснень виплаває різне тлумачення вказаної умови Договору, при цьому чинні акти законодавства не передбачають умов сплати відповідних коштів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність застосування принципу сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), за яким особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.
Зважаючи на те, що вказана умова Договору неясного змісту включена до Додаткової угоди саме за ініціативи позивача, суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду про необхідність її розуміння на користь відповідача, а відтак про відсутність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем грошових коштів. Водночас, судами зроблено висновок, що умова Договору, якою передбачено сплату спірної суми коштів, свідчить лише про намір укласти угоду про забезпечення виконання зобов`язання.
Також судами обох інстанцій зазначено, що встановлені чинним законодавством принципи свободи договору та самостійного визначення його умов, не є безмежними, оскільки мають узгоджуватись із загальними правилами цивільних і господарських правовідносин.
Не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, на однобічну та несправедливу оцінку умов укладеного договору, на помилкове тлумачення принципів чинного законодавства та на безпідставне звільнення відповідача від обов`язку виконати прийняте на себе договірне зобов`язання.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача, висловлює свою позицію про правильність та обґрунтованість висновків судів обох інстанцій та просить оскаржувані рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, причиною виникнення спору з приводу виконання договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника стало, в тому числі, різне тлумачення сторонами умов п. 5.2 Договору в редакції Додаткової угоди.
Так, за доводами позивача, вказаним пунктом договору встановлено безумовний обов`язок відповідача сплатити кошти в забезпечення належного виконання ним Договору, який мав істотне та вирішальне значення під час вчинення відповідного правочину, оскільки таким чином фактично захищав останнього від ризиків настання наслідків неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань, а саме, недобудови об`єкта нерухомості на належній позивачу земельній ділянці.
У свою чергу відповідач стверджує, що вказаний пункт додаткової угоди направлений на майбутнє закріплення переважного права позивача на задоволення своїх вимог у разі неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань; вважає вказану суму заставою, яку сторони тільки планували погодити після початку будівництва та з`ясування дійсного попиту на ринку нерухомості, тому у додатковій угоді вказали лише про свої відповідні наміри. Тобто, за доводами відповідача, погодження сторонами наміру узгодити в майбутньому відповідний засіб забезпечення зобов`язання у вигляді сплати відповідачем заставних коштів, не породжує в даному випадку жодних прав чи обов`язків сторін, оскільки відповідного договору між сторонами не укладено.
В своїй касаційній скарзі позивач підтвердив існування невизначеності в розумінні змісту відповідної умови договору навіть у власній позиції, оскільки стверджує про безумовність комерційного зобов`язання відповідача зі сплати вказаних коштів, яке випливає з факту підписання договору, та про те, що така сума є одночасно передбаченим ст. 546 ЦК України іншим видом забезпечення виконання зобов`язання.